Hа 64 пленарне засідання Конференції Римо-Католицьких Єпископів України був запрошений єпископ Вєслав Лехович, польовий ординарій Війська Польського. Єпископ прибув на запрошення голови Конференції єпископату РКЦ в Україні, щоб поділитися польським досвідом організації Польового ординаріату. В коментарі для CREDО генереал-майор капеланської служби поділився тим, про що розповідав українським єпископам на зустрічі, а також своїми спостереженнями та враженнями від короткого перебування в Україні.
— Якою була головна мета Вашої зустрічі з українськими єпископами?
— Я прибув в Україну на запрошення голови Конференції єпископів РКЦ в Україні. Він звернувся до мене з проханням поділитися міркуваннями щодо функціонування Польового ординаріату та служіння капеланів Війська Польського. Звісно, ми усвідомлюємо, що ситуація в Польщі принципово відрізняється від тієї, з якою сьогодні стикається Україна. Проте ми прагнули показати, як це виглядає в Польщі: якими рисами характеризуються капелани Війська Польського, якою є структура Польового ординаріату та як відбувається співпраця між Ординаріатом і представниками польського уряду.
Це були насамперед фахові, змістовні питання, які стали безпосереднім приводом мого приїзду. Однак, кажучи відверто, я приїхав сюди також «від серця» — щоби передусім сказати слова пошани єпископам, Церкві та громадянам України, які героїчно борються за свою незалежність і свободу, захищаючись від російської агресії. Саме з цих слів я розпочав свій виступ, запевняючи водночас, що Церква в Польщі, зокрема Польовий ординаріат, прагне й надалі підтримувати — як матеріально, так і молитвою — героїчних людей, які стоять на сторожі вашої безпеки та свободи.
— Які знання є ключовими для розуміння процесу створення Польового ординаріату?
— Разом зі мною на зустріч із єпископами прибув канцлер Польового ординаріату, отець майор Рафал Канєцкі. Він представив увесь процес організації Польового ординаріату з юридичної точки зору та його функціонування в умовах миру, а не війни. Під час розмов із єпископами я також звернув увагу на певні аргументи, які можуть допомогти як урядовій стороні, так і військовому керівництву України прийняти ідею створення Польового Ординаріату. Я особливо наголосив, що присутність капеланів у війську сприяє піднесенню морального духу солдатів, а також допомагає розв’язувати проблеми психологічного характеру, з якими ми маємо справу не лише під час війни, але й у мирний час.
Я також зазначив, що те, що сьогодні відбувається в Україні, сама війна — підтверджує: солдати очікують підтримки з боку військових капеланів. Капеланів потребують і очікують як самі військовослужбовці, так і керівництво Збройних сил України. Це, без сумніву, є вагомим аргументом на користь того, що ідея створення Польового ординаріату є слушною та необхідною також і в Україні.
Звісно, ми повинні усвідомлювати, що створення ординаріату, як і формування будь-якої іншої церковної структури, є процесом, який потребує часу, порозуміння з різних сторін, зокрема і з боку Апостольського Престолу. Однак я сподіваюся, що цей процес завершиться успіхом і ординаріат постане. З мого досвіду та знання історії Польового ординаріату в Польщі випливає, що навіть ті, хто спершу скептично ставився до цієї ідеї — а ми тоді жили в умовах комуністичного ладу, й у Війську Польському не бракувало солдатів та командирів, пов’язаних із цією ідеологією, — з часом, після кількох років присутності священників у війську, визнавали, що це була добра й потрібна ініціатива.
— Це ваш перший візит в Україну?
— Ні, я багато разів бував в Україні, зокрема у Львові, за різних обставин, у тому числі під час візиту Святішого Отця Йоана Павла ІІ. Однак мушу щиро зізнатися, що мені було дуже сумно, коли я перетнув польсько-український кордон. Раптом з одного світу я опинився в іншому — у світі, де триває справжня війна.
Хоча західна Україна не зазнає такого безпосереднього впливу бойових дій, як східні регіони, — однак, дивлячись на обличчя людей, я бачив смуток і втому. Мені було від цього дуже боляче, особливо з огляду на те, що ми в Польщі можемо тішитися свободою та безпекою. Звісно, десь у глибині душі завжди є побоювання, що війна може перекинутися і за наш кордон. Та попри це ми провадимо достатньо спокійне й безпечне життя. Але вистачить проїхати кількасот кілометрів — і ми опиняємося в цілком іншій реальності.
Для мене самого, особливо в період Великого Посту, цей візит став формою своєрідних реколекцій: часом роздумів і вдячності Богові за те, чим ми живемо і чим можемо радіти. Тому я сприймаю перебування в Україні також у глибоко духовному вимірі. Переконаний, що навіть цей короткий, кількагодинний візит залишить помітний слід у моєму способі мислення та переживання.
Своє дослівно кількагодинне перебування в Україні єпископ Лехович завершив молитвою на Полі почесних поховань Личаківського кладовища, віддаючи шану воїнам, загиблим за Україну.
Джерело: CREDO
© Copyright © 1991-2025 Львівська Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв дозволяється за умови посилання rkc.lviv.ua (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www. rkc.lviv.ua. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Редакція може не поділяти думку авторів. Редакція залишає за собою право редагувати надані матеріали.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію.
