Новини

Назад

«Вони й на старість плодовиті будуть». Послання Папи на День похилих віком

: 55 2022-05-11 12:38:32

У вівторок, 10 травня 2022 р., у Ватикані представили Послання Папи Франциска на ІІ Всесвітній день дідусів, бабусь і похилих віком, що відзначатиметься 24 липня на тему: «Вони й на старість плодовиті будуть».

Найдорожча, найдорожчий!

Вірш із 92-го псалма «вони й на старість плодовиті будуть» (в. 15) – це добра новина, справжнє та властиве «євангеліє», яке з нагоди другого Всесвітнього дня дідусів, бабусь і похилих віком можемо звіщати світові. Воно протилежне тому, що світ думає про цей вік, і також протилежне наставленню знеохочення декого з нас, похилих віком, які прямують уперед з малою надією та вже більше нічого не очікуючи від майбутнього.

Багатьох старість лякає. Вони сприймають її як своєрідну недугу, з якою краще уникати будь-якого контакту: старші люди нас не стосуються – думає дехто – і варто, щоби вони перебували якнайдалі, може навіть зібрані разом у структурах, де про них піклуватимуться і захистять нас від необхідності брати на себе тягар їхніх тривог. Це й є «культура відкинення немов відходів»: ота ментальність, що спонукаючи почуватися інакшими ніж найслабші та чужими їхній крихкості, дозволяє нас уявляти, що «ми» та «вони» прямуємо іншими дорогами. Але, в дійсності, довголіття, як навчає Святе Письмо, є благословенням, і похилі віком не є вигнанцями, від яких слід триматися на відстані, а радше живими знаками благовоління Бога, Який щедро обдаровує життям. Благословенним є той дім, який оберігає літню людину! Благословення та родина, що шанує своїх дідусів і бабусь!

Старість, у дійсності, є порою, непростою для зрозуміння також і для нас, що вже її переживаємо. Незважаючи на те, що вона приходить після тривалого шляху, ніхто не приготував нас давати собі раду з нею, майже здається, що вона застає нас зненацька. Найрозвинутіші суспільства приділяють багато уваги для цього життєвого етапу, але не допомагають інтепретувати його: вони пропонують програми допомоги, але не проекти існування.[1] Тому важко дивитися в майбутнє та охопити горизонт, до якого слід прагнути. З одного боку, маємо спокусу відганяти старість, приховуючи зморшки та вдаючи, що ми є вічно молодими, з іншого – здається, що не залишається нічого, окрім того, як жити розчарованими, змирившись з тим, що «вже не принесемо плодів».

Завершення трудової діяльності та самостійність дітей причиняються до згасання мотивів, задля яких ми витрачали багато своєї енергії. Усвідомлення того, що сили підупадають чи поява якоїсь хвороби можуть захитати наші гарантії. Світ, зі своїм швидким ритмом, за яким нам важко встигати, здається, не залишає нам альтернативи та веде до засвоєння ідеї про непотрібність. Тоді підноситься до неба молитва псалма: «Не відкидай мене, коли постаріюсь, не покидай мене, коли зникне моя сила» (71,9).

Але той самий псалом, який говорить про Господню присутність у різних порах життя, заохочує нас не переставати надіятися: прийшла старість і сивина, а Він ще дасть нам життя й не дозволить, аби зло нас здолало. Уповаючи на Нього, знайдемо сили, щоби помножувати хвалу (пор вв. 14-20) і відкриємо, що старітися є не тільки природним ослабленням тіла чи неминучим плином часу, але даром довгого життя. Старітися не є вироком, але благословенням!

Тому ми повинні залишатися пильними щодо себе та вчитися вести активну старість також і з духовної точки зору, розвиваючи своє внутрішнє життя через постійне читання Божого слова, щоденну молитву, наближення до Святих Таїнств та участі в літургії. І разом зі стосунками з Богом, розвивати стосунки з іншими: насамперед, сім’єю, дітьми, внуками, даруючи їм нашу турботливу любов; як також з убогими та стражденними, стаючи ближніми для них через конкретну допомогу та молитву. Все це допоможе нам не почуватися простими глядачами в театрі світу, не обмежуватися тим, щоби спостерігати за світом з балкону чи через вікно. Загострюючи, натомість, наші чуття для того, щоби розпізнавати Господню присутність, [2] будемо немов «те буйне дерево оливне в домі Божім» (пор. Пс 52,10), зможемо стати благословенням для тих, які живуть поруч з нами.

Старість не є даремним часом, в якому слід відійти вбік, склавши весла, а порою, в якій ще приносити плоди: існує нова місія, що чекає на нас і спонукає звертати погляд у майбутнє. «Особлива чутливість нас, літніх людей, похилого віку, до уважності, думок і почуттів, які роблять нас людяними, повинно наново стати покликанням багатьох. Це буде також вибором любові похилих віком до нових поколінь».[3] Це наш внесок у революцію лагідності,[4] духовну й беззбройну революцію, головними дійовими особами заохочую вас ставати, дорогі дідусі, бабусі й похилі віком.

Світ переживає період важкого випробування, позначеного спочатку неочікуваною й лютою бурею пандемії, а потім – війною, що ранить мир і розвиток на світовому рівні. І це не випадково, що війна повернулася до Європи в той час, коли зникає покоління, яке її пережило в минулому столітті. І ці великі кризи несуть загрозу вчинити нас нечутливими до того факту, що існують також інші «епідемії» та інші поширені форми насильства, що загрожують людському родові та нашому спільному домові.

Перед обличчям цього всього ми потребуємо глибоких перемін, навернення, яке обеззброїть серця, дозволяючи кожному розпізнати в іншій людині брата та сестру. І на нас, дідусях, бабусях та похилих віком, лежить велика відповідальність: навчити людей нашого часу дивитися на інших таким самим поглядом розуміння й ніжності, з яким ми дивимося на своїх внуків. Ми вдосконалили нашу людяність, піклуючись про ближнього, і сьогодні можемо бути вчителями мирного та уважного до найслабших способу життя. Наше наставлення, можливо, плутатимуть із слабкістю та податливістю, але саме лагідні, а не агресивні та свавільні успадкують землю (пор. Мт 5,5).

Одним із плодів, принести який ми покликані, є оберігати світ. «Ми всі перейшли через коліна дідусів і бабусь, які тримали нас на руках»;[5] але сьогодні прийшов час, аби взяти на свої коліна – шляхом конкретної допомоги чи просто молитви – разом зі своїми, також і багатьох інших наляканих внуків, з якими ми ще не знайомі, але які, можливо, втікають від війни чи страждають через неї. Зберігаймо у своєму серці, як це чинив святий Йосиф, ніжний і турботливий батько, малят України, Афганістану, Південного Судану…

Чимало з нас дозріли в мудрому та смиренному усвідомленні, якого світ дуже потребує: ми не спасаємося наодинці, щастя – це хліб, який їмо разом. Свідчімо це тим, які обманюються пошуками особистого самоздійснення та успіху через протистояння. Всі, також і найслабші, можуть це чинити: те, що ми дозволяємо іншим заопікуватися нами, часто людям, які походять з інших країн, є способом заявити, що жити разом не тільки можливо, але й необхідно.

Дорогі бабусі й дідусі, дорогі похилі віком, у цьому нашому світі ми покликані бути ремісниками революції лагідності! Зробімо це, навчаючись дедалі більше й дедалі краще користуватися найціннішим інструментом, який маємо, і який є найвідповіднішим для нашого віку: молитвою. «Ставаймо також і ми трішки поетами молитви: знаходімо задоволення в тому, щоб шукати власні слова, засвоюймо ті, яких нас навчає Боже слово».[6] Наш довірливий заклик може зробити багато: може супроводжувати волання болю того, хто страждає, і причинитися до переміни сердець. Ми можемо стати «постійним “хором” отого великого духовного санктуарію, в якому благальна молитва та пісня хвали підтримують спільноту, що трудиться та бореться на полі життя».[7]

Отож, Всесвтіній день дідусів, бабусь і похилих віком є нагодою для того, щоби ще раз сказати з радістю, що Церква хоче святкувати разом з тими, кого Господь, як каже Біблія, «наситив днями». Святкуймо його разом! Заохочую вас оголошувати про цей день на ваших парафіях та спільнотах; шукати ще самотніших літніх людей, удома чи в закладах, у яких вони перебувають. Зробімо так, аби ніхто не прожив цей день у самотності. Наявність когось, на кого чекати, може змінити спрямування днів того, хто вже не чекає нічого доброго від прийдешнього; а з першої зустрічі може народитися нова дружба. Відвідини самотніх похилих віком – це діло милосердя нашого часу!

Просімо в Богородиці, Матері Ніжності, зробити нас усіх творцями революції ніжності, щоби разом звільнити світ від тіні самотності та демона війни.

Нехай же вас усіх та всіх ваших близьких досягне моє благословення із запевненням у сповненій любові близькості. А ви, будь ласка, не забувайте молитися за мене!

Рим, базиліка святого Івана на Латерані, 3 травня, свято святих апостолів Филипа та Якова

Франциск

 

[1] Катехизи про старість - 1. Благодать часу та союз між різними етапами життя (23 лютого 2022).

[2] Катехизи про старість - 5. Вірність Божим відвідинам задля прийдешнього покоління (30 березня 2022).

[3] Катехизи про старість - 3. Старість, ресурс для легковажної молодості (16 березня 2022).

[4] Катехизи про святого Йосифа - 8. Святий Йосиф як батько в ніжності (19 січня 2022).

[5] Проповідь під час Святої Меси з нагоди І Всевітнього дня дідусів, бабусь і похилих віком (25 липня 2021).

[6] Катехизи про сім’ю - 7. Дідусі і бабусі (11 березня 2015).

[7] Там же.

Джерело: vaticannews.va



Назад