Новини

Назад

СІМ УЧИНКІВ МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ДУШІ Учинок V. Кривди терпеливо зносити

: 656 2025-05-07 11:05:57

«Господь довготерпеливий» (Сир 18, 11)
Найкращим взірцем витривалої терпеливості є Бог. Попри те, що гріхи людей, яких Він сотворив, є явною несправедливістю і завдають Йому кривду, Господь нікого не відкидає. Навіть тоді, коли хтось довго чинить беззаконня, Бог завжди готовий виявляти Своє милосердя. Старозавітна Мудрість Сираха так пояснює цю рису Божої терпеливості:
«Число днів людини?
Найбільше сто років.
Крапля води морської чи зеренце піску –
ось так мало років під час цього віку.
Тому саме Господь і довготерпеливий з ними,
а й ізлив на них своє милосердя.
Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, –
тим то й помножив своє прощення» (Сир 18, 9-12).

Думка мудреця промовиста: людина у дочасності живе надто коротко, щоб не досвідчувати Божого милосердя. Бог терпеливо зносить людську невірність, яка Його ображає, і тим самим підтверджує Свою вірність, не перестає творити добро і виливати благодаті. Саме на цьому ґрунтується заклик чинити милосердя, зокрема – терпеливо зносити кривди:
«Милість людини – до її ближнього,
а Божа милість – до всякого тіла:
він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо» (Сир 18, 13).

Святий Павло таємницю виправдання людства, яке здійснив Ісус Христос, виразив словами: «Бог видав як жертву примирення в Його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх, за час довготерпіння Божого, щоби виявити свою справедливість за нинішнього часу» (Рим 3, 25-26). «Час довготерпіння Божого» – це час перед приходом Христа, сповнений терпеливістю Бога до Його вибраного народу, який багато разів виявлявся народом «жорстокосердим», а також до язичників, безбожність яких бувала вражаючою. Ісус Христос взяв на себе тягар усіх гріхів і таким чином відкрив новий вимір Божої справедливості, що проявляється в Його безмежному милосерді.
Старий Завіт не містить багато прикладів героїчного наслідування Божої довготерпеливості. Хоча обраний Богом народ неодноразово зазнавав Його милосердя і прощення, однак у стосунках із сусідніми народами і державами він часто вдавався до відплати і помсти, тобто віддавав злом за зло. Така поведінка розглядалася як відновлення зруйнованої чи порушеної справедливості і в певному сенсі як перемога над злом. Поразка ворогів розглядалася як знак Божої присутності та дієвої підтримки, а отже, і як знак Божої сили та Його абсолютної переваги над язичницькими ідолами, які є «ніщо». Терпелива витривалість ізраїльтян дозволила їм пережити найважчі моменти історії, такі як депортації до Ассирії та вавилонське вигнання. Пригноблені та принижені, вони терпляче зносили кривди від своїх гонителів, водночас аналізували минуле і робили колективний іспит совісті та з нетерпінням чекали на нову визвольну дію Бога.
Закон помсти займає значне місце на сторінках Старого Заповіту. Показово, що він був адресований не окремій людині, а громаді, в якій виражалося прагнення уникнути реакції, що була несправедливою або зайшла надто далеко.
На противагу нестримній жадобі помсти (Бут 4, 15.24), законодавство біблійного Ізраїлю, хоч і було суворим, проте стримувало і обмежувало жагу особистої помсти (Вих 21, 12-32; Лев 24, 17-23). У деяких випадках, як і в законодавстві сусідів-язичників, помста могла бути замінена матеріальною винагородою (Вих 21, 18-22, 26-27). Однак заклик утриматися від помсти стосувався, по суті, лише членів свого народу.
У Старому Завіті не бракує також і повчальних прикладів терплячого перенесення кривд. Йосип, проданий своїми братами, коли розпізнав їх у Єгипті, пробачив заподіяне йому зло (Бут 39-50). Більше того, він сприйняв драматичні події як знак Божого провидіння: «Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям» (Бут 50, 20). Давид, переслідуваний Саулом, не використав можливості помститися цареві (1 Сам 24, 1-23; 26, 1-25). Поведінка Давида спонукала Саула до жалю та каяття, тоді він визнав: «Згрішив я! Вернись назад, мій сину, Давиде, зла тобі більш не заподію, тому що душа моя була тобі такою дорогою нині. Я вчинив по-дурному і тяжко провинився!» (1 Сам 26, 21). Поступове дозрівання до повної відмови від помсти виражається в заклику з книги Мудрості Сираха:
«Хто мститься, той від Господа помсти зазнає
і за свої гріхи здасть докладний рахунок.
Ближньому твоєму кривду прости,
тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш» (Сир 28, 1-2)

Книга Приповідок навчає, що «вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто (Прип 16, 32).
«Перемагай зло добром» (Рим 12, 21)
Лише з новозавітної перспективи заклик терпеливо зносити кривду набуває свого повного значення і стає обов`язковим до виконання. У Нагірній проповіді (Мт 5-7) Ісус більш радикально інтерпретує старозавітний закон про відплату: «Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві» (Мт 5, 38-41).
Найвище місце в новому законі любові до Бога і ближнього посідає заповідь про те, що не можна відповідати злом на зло. Відповідати добром на зло – це не ознака слабкості, а духовної сили. Вершиною довготерпеливості є виконання заповіді любові до ворогів. Цього не знає жодна інша релігія, навіть юдаїзм та іслам, які сформувалися на ґрунті Старого Заповіту, так як і християнство . Аргументація, яку дає Ісус, показує, що любов до ворогів - це не людське прагнення, а прояв слідування за Богом: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних […]. Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 43-45, 48)
Ісус часом докоряв учням за їхню нетерплячість і бажання помститися (Лк 9, 55). Також словами притчі про сіяча (Мт 13, 1-23), про бур`яни, посіяні серед пшениці (Мт 13, 24-30), і про немилосердного боржника (Мт 18, 23-25) закликав їх бути терпеливими. Найвідомішою Його притчею про терпеливе знесення кривд є притча про блудного сина (Лк 15, 11-32), яка, по суті, є притчею про милосердного батька. Батько, який не тільки терпеливо чекає на повернення сина, який не впадає у відчай від невдячності сина, яка завжди є несправедливістю, але й вибігає йому назустріч. Саме так Бог ставиться до нас! Ця зворушлива притча заохочує і нас наслідувати Його в терпеливості та любові.
Ісус багато разів зазнавав образливих звинувачень і злісних закидів від своїх опонентів, але ніколи не дозволяв принизити себе до того рівня, який вони намагалися Йому нав`язати. Втечу учнів з Гетсиманії (Мт. 26:56) і зречення Петром Христа на подвір`ї палацу первосвященика Каяфи (Мт. 26:69-75) також слід розглядати як завдану Господу кривду. Але найбільшою несправедливістю були страсті і жорстока смерть, перед якою пролунало волання Розп`ятого: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23, 34). Так само ставився до кривдників і Стефан, перший християнський мученик, якого каменували, а він, коли падав на коліна, закликав: «Господи, не постав їм цього за гріх!» (Ді 7, 60).
У чудовому гімні святий апостол Павло оспівує любов, яка «є довготерпеливою» (1 Кор 13, 4). Любов є найвеличнішим даром і найбільшою чеснотою, оскільки вона уособлює мудрість, прославлену в старозавітній книзі Мудрості (Мудр 7,22-8,4). Вона важливіша за дари інтелектуального характеру, за здатність творити чудеса і навіть за самопожертву на благо інших у випадку, якщо ті хто їх роблять не керуються жертовною любов’ю (1 Кор 13, 1-3). Серед п`ятнадцяти дієслів, що описують ставлення до іншої людини (1 Кор 13, 4-7), на першому місці стоїть терпеливість, бо від неї залежить витривалість у виконанні всіх учинків любові.
У Посланні до Римлян заохочення святого Павла до терпеливості та довірливого знесення кривд набуває есхатологічної мотивації: «Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з`явитися» (Рим 8,18). Апостол народів висловлює переконання, що за тлінним людським життям, позначеним злом і кривдами, настане вічність, в якій об`явиться безмежна Божа справедливість, прикрашена Його милосердям. Постійне очікування майбутньої слави допомагає нам легше переносити кривди і зміцнює християнську чесноту надії, яка також має соціальний вимір. Святий Павло заохочує ефесян зберігати єдність і пропонує їм діяти «в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові» (Еф 4, 2). Той же мотив прослідковується у Посланні до Колосян: «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце співчутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само» (Кол 3, 12-13).
Перше Послання до Солунян містить таке прохання святого Павла: «Благаємо вас, брати: карайте ледачих, малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі» (1 Сол 5, 14). У Першому ж Посланні святого Петра серед повчань, скерованих до невільників, які раніше зазнавали величезних кривд, а тепер сповідують Ісуса Христа, є слова, з посиланням на месіанське пророцтво з Книги Ісаї (53, 9): «Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами; той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося, хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо» (1 Пт 2, 21-23).
Витривало і терпеливо зносити несправедливі страждання означає не шукати ні помсти, ні відплати, а довіритися Божій справедливості.

________________________________
Опрацював: О. проф. Вальдемар Хростовський

Цю Катехитичну Проповідь слід прочитати в часі кожної недільної Меси, в неділю 11 травня 2025 року.

---

Назад