Дуже важко написати про людину, яка близька моєму серцю... Мій перший настоятель. Рік 1991 настоятель запізнюється, всі з нетерпінням чекають. Цвинтарна каплиця в Тернополі, мій костел, де в перше відправляв Євхаристію. Пані Розалія повчає тих нетерплячих: «Cicho nikt się nie rozchodzi, ksiądz zaraz będzie». Прибуває о. Людвік з Бучача і йде до конфесіоналу. Це перший священик, якого я зустрів в своєму житті.
Не міг відірвати від нього очей. Сідаю близько і роздивляюся як виглядає священик. О. Людвік лагідно посміхається і говорить: „Czemu podsłuchujesz, idź bliżej ołtarza”. Я сидів близько конфесіоналу і не міг відірвати погляду від священика. Не знав я тоді, що стане він для мене батьком священицького життя. Його реколекції на 10-ліття відкриття парафії цвинтарної каплиці, де народилося моє священство. Пам’ятаю його слова які говорив зі сльозами: «Boże czemu wyjechałem do Polski? Czemu nie zostałem z ludem?». О. Андрій (Маліг) його потішає: «Z księdza roku kursowego juz nikt nie żyje oprócz bpа Tokarczuka. Pan Bóg dał księdzu długie lata by ksiądz spłacił dług». І цей борг сплатив - 7 відреставрованих костелів, відроджена віра в Бучацькій парафії, покликанні до священства та він їх духовний батько.
Не раз я відвідував його приїжджаючи з Язлівця. Довго розмовляли. Хотілося Його слухати годинами. Розповідав про важкі воєнні часи, про «kochany Buczacz», як подолати важкі хвилини в житті священика. Ділився досвідом. Коли я від’їжджав він завжди говорив: «kiedy odwiedzisz więźnia Awinionu? Чекав тієї хвилини, коли знову приїду до нього.
Також були кумедні історії. Колись я возив отця Людвіка по парафіях, тоді вже йому було за 90. Він відправив вже три Святі Меси. Звертаюся до о. Людвіка може би я четверту Службу відправив, а отець нехай відпочине. Чую від нього слова: „Ty mi chleba zabierać nie będziesz”. А однак змучився, то ж відправляю четверту останню недільну Службу Божу, і коли завершив читати Євангеліє знову питаю о. Людвіка: «To może ks. Infułat powie kazanie». О. Людвік голосно: «Jak tobie się chce gadać, to gadaj kazanie». Це радісні хвилини.
Були теж і тяжкі хвилини, коли змагався з терпінням, як відкривалися рани на нозі і збирав рештки сил, щоб бути з парафіянами. Маю в пам’яті багато про Нього спогадів, бо кожна зустріч була катехезою. Може більше опишу іншим разом.
Не міг бути на похороні коли відійшов до вічності. Замінив о. Настоятеля Бучацькоіі парафії, який поїхав на похорон о. Людвіка. Якраз в день похорону о. Людвіка відправляв за Його вічне спочивання в Бучацькій парафії. По дорозі коли їхав на цю Месу трохи нарікав, що всі поїхали, а я не можу бути близько настоятеля в Його останній дорозі до вічності. Несподівано мені прийшла думка. Коли би о. Людвік був живий, що би мені сказав? Яку би дав відповідь? А ту яку добре знав, яку не раз говорив до мене: «Ksiądz chyba wiary nie ma, ksiądz ma być z ludźmi». Я пишаюсь, що міг за Нього відправити Службу де він був довгі роки настоятелем – «W swoim ukochanym Buczaczu». Про нього казали «chodząca historia», Бучацький Бард, Людина Легенда. Для мене він був як батько, який народив мене до священства. «Ksiądz ma być z ludźmi» - хто знав о. Людвіка міг сміло сказати, що Його погляд віддзеркалював Божу любов. Wieczny odpoczynek racz mu dać Panie....
Текст: О. Роман Лисак
© Copyright © 1991-2025 Львівська Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв дозволяється за умови посилання rkc.lviv.ua (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www. rkc.lviv.ua. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Редакція може не поділяти думку авторів. Редакція залишає за собою право редагувати надані матеріали.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію.
