Новини

Назад

Кілька слів про Тараса Шевченка. З нагоди 200 дня народження.

: 1670 2014-03-07 00:00:00

Про Тараса Шевченка написано, прочитано, пишеться, читається дуже багато. І кожен, без сумніву, щось про нього тай знає. Багато розумних і освічених людей, дослідників його творчості та життя можуть вичерпно відповісти у своїх працях на всі наші запитання, ми ж просто бажаємо, як свій маленький подарунок з нагоди ювілею, поділитися кількома думками про нього, у контексті його відносин з Богом та Церквою.

В багатьох працях, (наприклад, у праці митрополита Іларіона (Огієнка) «Тарас Шевченко»), зібрано багато фактів на підтвердження того, що Тарас Шевченко був людиною релігійною.

Розглядаючи життєві обставини, які формували в Шевченка релігійний світогляд, відразу можна помітити, що на нього мали вплив мама, дяківська школа, Псалтир та Книга пророків. Майже ключовими словами в творчості поета і письменника є слова Бог, Господь, Святий, Божий, Господній, а епітет «святий» є однією з найхарактерніших прикмет його релігійного стилю.

У творах Шевченка часто можна зустріти поняття Небо, Рай. Поняття: гріх, благословення, свята неділя, глибока пошана і зв’язок з матір’ю, глибока релігійність матері, що проявляється в молитвах за дітей, сама сила молитви, присутні в поетичній мові поета, і є ознаками його релігійного стилю.

Важко також не помітити, читаючи твори Шевченка, що він був свого роду поетом-проповідником і добре виконував цю місію. Відтак, його віршам притаманна висока духовність, обстоювання в них Божої істини та справедливості. І слушно Шевченка можна назвати також пророком, народним пророком. Бо саме він, засуджував, і висміював безбожників-атеїстів, його сучасників, а також тих майбутніх, наприклад у «Дружному посланії» (яке більше відоме як твір «І мертвим, і живим...»)

Стосовно ж питання про богохульність Шевченка…

Відомі його випади нібито проти Бога, проти священиків ( у творі «Кавказ»), та в цьому Шевченко не був винятком, бо в багатьох письменників того часу і нашої сучасності можемо знайти подібне. Це зрештою можна зрозуміти певною мірою, коли священики, котрі в першу чергу повинні займатися справами Церкви, перебирають на себе роль політиків, управителів та народних вождів.

Так само можна зрозуміти його «богохульство» бо твори, в яких нібито воно присутнє, постали в часи глибокої безнадії.

«І справді, сучасне повне видання «Кобзаря» не є тотожне останньому прижиттєвому виданню «Кобзаря» 1860 р. Книга була задумана Шевченком як перший том «Поезії» Т. Шевченка», а на вимогу цензури вийшла під назвою «Кобзар», до того ж добре «почищена». Нерідко бувало, що при переписуванні Шевченкові твори підправлялися, до них дещо додавалося, переважно гострішого характеру. Згодом сам Шевченко це приймав, ще щось додаючи. Так народжувалися різні не авторські варіанти Шевченкових творів.» (Цитата за РІСУ)

І в ситуації виключно Шевченка, як поета та громадянина, можна зрозуміти його «нарікання» на Бога, що породжувались виключно розпачем, спричиненим як важким життям України, так і своїм власним.

І після щирого прочитання хоча б частини творів Шевченка, важко ствердити ніби він був безбожником. Навпаки, він ревно служив і Богові, і українському народові, в свій спосіб і тими талантами, які йому дарував Всевишній.



Назад