Новини

Назад

Ігнатій Антіохійський, єпископ і мученик

: 1702 2014-10-17 00:00:00

Одним з перших, хто почав турбуватися зведенням стрункої будівлі Церкви Христової, був св. Ігнатій Богоносець – єпископ Антіохійський. Місто Антіохія на кінець І-го століття було третім за величиною містом Імперії після Рима та Олександрії і першим центром християнства за межами Іудеї. Антіохія також була вихідним пунктом місіонерських подорожей апостолів Павла та Варнави. За переданням після апостола Петра саме апостол Павло рукопокладав у єпископи сирійця Ігнатія, який вже був відомим пресвітером, бо запровадив у церковній службі антифонний спів на два лики чи хори. Сократ Схоластик стверджує у своїй праці «Церковна історія», написаній на початку V-го століття, що Ігнатій бачив ангельські хори, які оспівували Св. Трійцю у антифонах.

Єпископ Ігнатій користувався неабияким авторитетом у християнських церквах, і як богослов. Саме у ним написаних Посланнях подається перше точне розмежування ієрархічних служінь у Церкві. Ієрархія, за Ігнатієм, існує повсюдно у всіх церквах з єпископом на чолі, який є вищим ступенем священства, з пресвітеріумом та з дияконами, які були йому у послуху.

«Усі наслідуйте єпископа, як Ісус Христос Отця, а пресвітерства, як апостолів. Дияконів же пошановуйте, як заповідь Божу»

Св. Ігнатій Богоносець. Послання до Смирнян, глава восьма.

За переказами візантійського письменника преподобного Симеона Метафраста, що жив у Х-ХІ століттях – ім’я Богоносець пішло нібито від того, що сам Ісус взяв малого Ігнатія на руки і, звертаючись до учнів, сказав: «Якщо не уподібнитеся цій дитині, то не увійти вам у Царство Боже». Якщо ж відійти від легенди, то слово «Теофраст», яким величали Ігнатія і яке грецькою означає «Богоносець», було поширеним іменем у Сирії. Ігнатій ніс Господа у власному серці усе своє життя. Дбаючи про чистоту Церкви, він говорив про те, що серед християн усе більше з’являлося таких, які мали «звичай підступно носити ім’я Христове, а між тим чинять справи недостойні Бога».

Такі перевертні не лише вносили у християнську громаду замість лагідності брутальність, замість смирення – гнів, замість молитви – лихослів’я; вони ще й прагнули повчати і керувати. За часів Траяна, а саме цей імператор на той час владарював у Давньому Римі, думка Антіохійського єпископа була відразу переказана донощиками державним урядникам. Після чого Св. Ігнатія було негайно схоплено і приведено до суду. Хоча існує й інша версія, нібито Ігнатій був засуджений на догоду бунтівникам-язичникам, що були невдоволені високим обкладанням податками їхнього міста. У зростанні податків урядовці звинуватили діяльність християн, спрямовану проти Риму. А щоб припинити заколот, урядники показово заарештували главу Християнської церкви в Антіохії, засудили до страти, яку присудили здійснити у Римі, куди й відправили мученика в оковах пішки під численною охороною.

«Мученицькі акти» - так називаються протоколи допитів християн-мучеників суддями, відкриті для вільного користування імператором Костянтином, який на початку IV століття проголосив християнство державною релігією, свідчать, що нібито сам імператор Траян звершував суд над Антіохійським єпископом.

- І хто ж ти такий Богоносець?

- Той, хто має Христа у серці своїм.

- Хіба ж ти думаєш, що ми не маємо в душі богів, котрі допомагають нам?

- Ти помиляєшся, називаючи єгипетських демонів богами. Один є Бог, що створи небо і землю, море і все, що в них, і один Христос Ісус, Єдинородний Син Божий, і хай Він буде милостивим до мене!

І Траян оголосив такий вирок: «Повеліваємо Ігнатія, котрий говорить, що носить у собі Розп’ятого, відвести у кайданах до Рима у супроводі сторожі військової і там віддати на поїдання звірям задля забави народу». Св. Ігнатій вислухав вирок і відповів із радісним захопленням:

«Дякую Тобі, Господи, що ти удостоїв мене засвідчити виняткову любов до Тебе і удостоїв честі бути закованим у кайдани, подібно до Апостола Твого Павла».

За легендою у кайдани св. Ігнатій закував себе сам і у важкій подорожі до Рима у своїх Посланнях з ніжністю називає їх «духовними перлами, у яких він хотів би і воскреснути». Жертва, яку приніс св. Ігнатій, і справді виявилася недаремною. Дорогою вже на малоазійському півострові Троада його наздогнала звістка, що гоніння на християн у Антіохії припинилися і що в самій Церкві запанував мир між вірянами.

У свідоцтві щирої віри перед Господом св. Ігнатію довелося кілька разів долати море і суходіл, пустелі і гори. З Антіохії, яка знаходилася на 300 миль північніше Єрусалима, його дорога пролягла через Малу Азію й Македонію, потім через Іонійське море і до Рима, що загалом складало більше двох з половиною тисяч кілометрів. І увесь цей шлях єпископ Антіохійський здолав пішки в оточенні десяти кінних охоронців, що знущалися над ним. У Посланнях він називав їх «леопардами», бо, як відомо, леопарди - це єдина порода з родини левиних, яка полює на людей.

До Риму з Антіохії можна було дістатися у півтора рази коротшою дорогою, втім римські урядники присудили св. Ігнатію такий довгий шлях, щоб налякати тих язичників, які з симпатією ставилися до християнства. Та мученицька дорога перетворилася на шлях духовної звитяги, що зміцнила християнську Церкву. А сім Послань, які св. Ігнатій написав до римлян, ефесян, магнезійців, траллійців, смирнян, філадельфійців, себто, до різних християнських церков, представники яких виходили зустрічати святого, а також до смирнянського єпископа Полікарпа, лежать в основі його богословського учення. Ігнатій стверджував, що якщо для спасіння людей потрібен був плотський, реально історичний Христос, то і спасіння самих людей може відбутися лише в реальній, «видимій» Церкві. А в його Посланні до Смирнян вперше використовується поняття Кафоличності Церкви. «Кафоличність» у християнському богослов’ї – одна з істотних властивостей Церкви і тлумачиться як, просторова, часова і якісна універсальність – вселенськість. У нашому «Символі віри» це слово перекладене, як «Соборність - духовна єдність».

Ще Йоан Златоуст так говорив про страдницьку путь великомученика:

«У попутних містах християни стікалися з усіх сторін, підбадьорювали подвижника і проводжали з великим запасом шляху, молячись разом із ним. Самі ж вони отримували чимало втіхи, переконуючись […] що те, на що він ішов, було не смертю, а відходом, переселенням, сходженням на небо…».

 

---