Документ підписаний 19 липня 1863-го остаточно впорядковував усі спірні питання у відносинах між східним і західним обрядами на території Галичини і Львова зокрема. Унікальність конкордату полягала також у тому, що ця угода майже на пів-століття випередила загальне церковне право-канонічне, яке тільки у 1894-му прописало рівність усіх обрядів католицької церкви і визначало стосунки між обрядами на спільній території (конституція папи Лева XIII Orientalium dignites).
Львів, як і Галичина загалом, здавна був місцем унікальним в аспекті релігійного життя. Тут перетиналися і уживалися різні християнські традиції. У XIX столітті тут зійшлися три різні традиції – латинська, грецька і вірменська - об`єднані в одному, католицькому, визнанні. Протягом років склалося дуже багато чудових прикладів сумісного і братського життя місцевих католиків, які при цьому дотримувалися різних християнських традицій. Західного і Східного обрядів. На цьому перехресті культур і народів народилася і унікальна форма релігійності. Духовенство брало участь у святах іншої конфесії, попри розбіжності обрядів і календарів, процвітало взаємне відвідування віруючими храмів, а також змішані (міжконфесійно) подружжя. Мовилося, що межа між двома обрядами у Галичині проходить через подружнє ложе. При цьому, таке сусідство, давало ґрунт до багатьох проблем. Найбільше скарг надходило через перехід вірян з обряду в обряд і взаємні звинувачення в «прозелітизмі». Не вистачало прямих вказівок щодо вирішення питання прийняття святих таїнств у священиків іншого обряду і щодо обрядово-змішаних шлюбів ( питання подальшого вибору обряду для дітей).
Вирішення цих питань потребувало втручання арбітра вищої інстанції. Певним стимулом до пошуку виходу з цієї ситуації стала політична складова. А саме необхідність протидії російсько-православній пропаганди в Галичині, яка була спрямована на розширення впливу царизму на місцевих українців. Причиною занепокоєння були теж проросійські симпатії (так зване москвофільство) частини греко-католицького духовенства, готового в будь-який момент відмовитися від католицизму на користь російського панівного віросповідання.
Це сталося в 1863 році. Пап Пій ІХ благословив львівських ієрархів обох обрядів на підписання Конкордату. Декрет Ad graves et diuturnas остаточно розв’язав усі спірні питання у відносинах між східним і західним обрядами. Віруючі католики мали відтепер право використовувати у разі необхідності священиків не свого обряду. Духовенству заборонялося приймати у своїх приходах католиків іншого обряду. Кожна зміна обряду була можлива лише з дозволу Святого Престолу. Досить оригінально вирішено питання обрядово-змішаних шлюбів. Доньки йшли за обрядом матері, а сини виховувалися в обряді батька.
Доля львівського Конкордату сильно залежала від політичних реалій. Тому так до кінця норми цієї угоди не були використані. Стосунки між-обрядові почали сприймати через призму національного аспекту, пов’язуючи латинський обряд із польським, а греко-католицький з українським корінням. При цьому документ став значимою подією в католицькому житті на Сході Європи. Перш за все, ми маємо справу з унікальним документом, який детально описує обидва обряди, і вперше говорить про відсутність принципу пріоритету латинського обряду, який негласно існував досі. У цьому документ майже на півстоліття випередив загальне Право Канонічне, яке тільки в 1894 році в конституції папи Лева XIII Orientalium dignites зрівняло усі обряди католицької Церкви.
Проголошення рівності обрядів було дуже прогресивним кроком для свого часу. Досі цей документ вважається символ пошуку згоди між католиками латинського і грецького обрядів. Свого часу Конкордат Ad graves et diuturnas виконував роль «конституції», яка нормалізує відносини між обрядами і яка має остаточний авторитет у спірних питаннях.
За матеріалами статті Володимира Осадчого для Opoka.pl