Новини

Назад

Трохи хаотичних думок про війну, про егоїзм та покаяння.

: 549 2014-07-09 00:00:00

 

Зовні причин звісно багато, і про це можна багато говорити, але вже всього багато написано і сказано. І стає страшно, що ми не знаємо відповіді на ці питання, бо настільки замоталися в політику, в обмовляння в колотнечі: в сім’ях, на роботі, на вулицях, навіть в церквах. Бо ділячи світ умовно на поганих і добрих нам здається що ми добрі. Ну звісно, ми маємо проблеми, труднощі, гріхи, але це не йде в порівняння з тим, що наприклад твориться зараз на Донбасі...

Звісно, ми дивлячись тільки на себе і на свої проблеми та передусім потреби – бо мені треба більше всіх – втрачаємо з очей і серця найголовніше – духа покути. Духа який дозволяє стояти в правді і тверезо оцінювати ситуацію з нашими родинами, співпрацівниками, ближніми...

У вибраному на початку фрагменті з Євангелія від Луки Ісус каже конкретно: Чи ви думаєте, що оці галілеяни, (тобто ті, кого вбивають щодня на наших очах), що так постраждали, грішніші були від усіх галілеян, (тобто від нас)?.

Але війна триває... Війна продовжується постійно... Не абстрактна боротьба якогось добра і якогось зла. Триває війна, де людина з метою досягнення своїх цілей, кар’єри, грошей, слави, все кладе собі під ноги... топче подібних собі не задумуючись... І не треба тицяти пальцями в олігархів і політиків, чи бандитів-сепаратистів... Чи не є ми тими олігархами, політиками, сепаратистами-бандитами, які також просувають свої інтереси але в менших масштабах? Чи не заслуговуємо і ми бути змішаними з нашими жертвами?

Бо так насправді, змінюючи світ навколо нас, ми навіть не задумуємося чи потрібно його міняти так як це робимо ми? На власну руку, швидко, з поспіхом, аби було так як нам то накраще бачиться... Чому ми не хочемо змінювати себе, чому ми не хочемо навертатися?

Звісно, я не закликаю і не провокую до того щоб нічого не робити. Практика щоденного життя показує нажаль, що 95 відсотків змін які відбуваються завдяки нам або через нас в перспективі не приносять доброго плоду. Бо самі ми не вміємо рахуватися з бижнім. З його потребами, проблемами, труднощами.

І Воскреслий Господь дає нам один дієвий та універсальний засіб – покаяння. Треба стати в правді.

Покаяння – це визнання того, що ми постійно потребуємо переміни. Що ми постійно губимося у круговороті буденності, у біганині за грішми, за комфортом, задоволенням – щоб було так як я хочу.

Дякуймо Богові за той час, за ту ситуацію в Україні, коли можемо навернутися, може переосмислити наше життя. І смиренно визнати, що наше життя не в порядку. Зараз, коли рани відкрилися і ми бачимо де треба терміново гоїти і лікувати. Рани тіла – пошматовані тіла всіх втягнутих у конфлікт, зруновані міста, і насамперед рани духа – наше пошматоване гріхом гордині та егоїзму життя.

 

Нехай Ісус Христос Воскреслий, Котрий єдиний має владу над життям та смертю, котрий приходить до нас в Церкві у Своєму Слові, у Таїнствах, дасть нам духа покаяння, щоб ми стаючи в правді перед собою, перед ближнім і перед Богом визнали, що не є нічим кращими від наче б наших ворогів, яких ми не любимо... Молімося за наших ворогів....

---