Новини

Назад

КАТЕХИТИЧНА ПРОПОВІДЬ У ЮВІЛЕЙНИЙ РІК СІМ УЧИНКІВ МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ДУШІ - Учинок ІІІ. У СУМНІВІ ПОРАДИТИ

: 446 2025-02-22 11:11:14

Добрі поради дає нам насамперед Бог. Вони містяться у заповідях, у яких Він об’являє свою волю і показує правильну дорогу життя. Важливо це визнати і не шукати навпомацки те, що точно слугує добру та благополуччю людини. Заповіді «дають життя». Вони не обмежують, а остерігають від зла, яке нам шкодить, а також відкривають на благородні можливості. Оскільки заповіді походять від Бога, то вони не лише є дороговказами, а й надають сили йти вказаним шляхом, безпечно його подолати і досягти бажаної мети.

Розпочинаючи цикл катехез на тему Декалогу, виголошених у червні 1991 р. під час четвертої подорожі до Польщі, святий Йоан Павло ІІ сказав: «Цей моральний фундамент від Бога (Декалог) є закорінений у Його творчій, батьківській мудрості і Провидінні. Водночас цей моральний фундамент Союзу з Богом служить для людини, для її справжнього добра. Якщо людина підриває цей фундамент, вона шкодить собі, руйнує порядок життя і людського співжиття у всякому вимірі: починаючи від найменшої спільноти, сім’ї, через народ і аж до того загальнолюдського суспільства, яке складають мільйони людських істот» (Кошалін, 1 червня 1991). Підставою для доброї поради є нагадування і пояснення Декалогу, який підсумований у заповіді любові до Бога і ближнього. Найважливіша порада, яку слід давати кожній людині і всім людям, звучить так: «Ми не осягнемо щастя чи навіть простої стабільності, якщо не зважатимемо на Божий закон» (св. Йоан Павло ІІ, Плоцьк, 7 червня 1991).

Пізнання Божої волі і її виконання не закінчується вірою в Бога, а вимагає довіритися Господу. У цій сфері також слід відкритися на добрі поради, які походять від Бога. Це ілюструє один давній єврейський мідраш, який пояснює епізод жертвування Авраамом свого сина Ісаака (Бут 22, 1-19). Мідраш розвиває думки, про які біблійна наррація мовчить. Бог сказав Авраамові йти до краю Морія і там принести у жертву свого єдиного сина. Бог не потребував смерті Ісаака, але очікував жертви любові від Авраама. Авраам повірив Богові і вже наступного ранку почав приготовлятися і вирушив у дорогу, яка тривала три дні. У Мідраші автор роздумує над тим, що Авраам тоді переживав; розповідає про те, як сатана, який з’явився йому у вигляді згорбленого і покірного старця, спокушав його словами: «Хіба ж ти дурень і простак, що хочеш зробити це своєму єдиному синові? Бог наприкінці твого життя подарував тобі сина, а ти хочеш його вбити?! Та ж Бог не вимагав би цього від людини!». Авраам не допустив щоби в його серце закрався сумнів.

Звідси випливає, що коли Бог кличе, то дає також і сили, щоб реалізувати покликання, треба лише Йому безмежно довіряти. Найважчі ті спокуси, які у складних життєвих обставинах хочуть похитнути і знищити довіру до Бога. Тоді людських порад недостатньо і потрібно беззастережно покладатися на Бога.

Потребуємо добрих порад і шукаємо їх, але не можемо довіряти кожному, кого ми зустрічаємо на своєму шляху. У біблійному Ізраїлі велику пошану виявляли особі, названій «чоловік Божий». Це була людина, яка вела добре життя, мала повагу й авторитет у інших, яка була безкорисною і знала Божу волю. Подібний статус мали багато пророків, а у період після вавилонського вигнання – мудреці, яких оточували пошаною й охоче слухали. Зазвичай це були старші люди, але було достатньо і молодих, які швидко досягли духовної зрілості. Книга Мудрості, написана наприкінці часів Старого Завіту, виражає розуміння того, що справжня мудрість походить від Бога: «Якби то дав мені Бог говорити про неї, як годиться, і мислити думки, достойні дарувань, бо сам він провідник мудрости і керує мудрими» (Мудр 7, 15). Людина, яка вдивляється в Бога і покірна, може давати добрі поради тим, хто їх потребує. Добрі поради допомагають звернути з поганого шляху. Звертаючись до християнської спільноти у Галатії, св. Павло закликав: «Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал 6, 1). У всіх посланнях Апостола Народів ми знаходимо багато добрих порад: і цілим спільнотам, і людям окремих станів – подружжям, чоловікам і дружинам, вдовам і дівам, батькам і синам, вихователям, дітям та молоді. У них є відповіді на різні сумніви і труднощі, а також на конкретні запитання і дилеми. Уся письменницька діяльність св. Павла мала на меті утверджувати братів і сестер у вірі та давати добрі поради у ситуаціях тоді, коли адресати переживали труднощі і сумніви.

У цьому також полягає суть душпастирства Церкви – у мінливих обставинах і умовах життя невтомно наближати й актуалізувати Божу волю, щоб не піддаватися сумнівам і не допустити втрати надії.
«Маловіре; чого засумнівався?» (Мт 14, 31)

На сторінках Євангелія ми зустрічаємо приклади, які підтверджують потребу і сенс радити тим, які сумніваються. Перший стосується Йосифа, чоловіка Марії, який довідавшись, що його наречена чекає на дитину, не одразу повірив, що це було дівоче зачаття та мав намір її потайки віддалити. (Мт 1, 18-25). Але навіть тоді, коли його мучили великі сумніви, він не піддався їм. Праведність Йосифа була винагороджена, а сумніви подолані. «Ангел Господній з`явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт 1, 20). Добра порада походила від самого Бога, а ґрунт для неї був приготовлений у серці і поведінці Йосифа. Отже, чим кращими ми є людьми, тим великодушніше відкриваємося на добрі натхнення і поради.

Добрі поради давав Йоан Хреститель (Лк 3, 1-18). У натовпі, що прибував на Йордан, були люди різних станів і професій, які потребували порад у конкретних ситуаціях. Усім їм він радив робити добрі діла: митникам, щоб не забирали більше, ніж належить, солдатам, щоб нікого не утискали і щоб вдовольнялися своєю платнею. Добрі поради Йоана Хрестителя запам’яталися людям, оскільки ми читаємо про них в Євангелії.

Той, хто сумнівається, не має закриватися у собі, а розпочинати пошуки істини, тоді таким людям легше й ефективніше можна дати добру пораду.

Добрі поради – це щось значно більше, ніж допомога у невідкладній потребі. Християни мають євангельські ради, в яких виражаються прагнення особливого наслідування Ісуса Христа. Остерігатися зла, яким є сумніви, це мінімум. Традиційно говорять про три євангельські ради, а саме чистоту (Мт 19, 12), вбогість (Мт 19, 16) і послух (Лк 10, 16). Вони є наче колони особливого покликання і харизм у Церкві. Тому що це шлях високий і важкий, потрібні достовірні духовні провідники, які, усуваючи сумніви, допомагають стати на цей шлях і витривати на ньому. Євангеліє і решта книг Нового Завіту роблять серйозний акцент на христоцентричну етику, тобто зосереджену на Христі, представляючи її в категоріях, притаманних стародавньому світові. Одним із найбільших викликів, які стоять перед учителями віри і духовенством, є постійна актуалізація Божого слова й адаптація послання Ісуса так, щоб воно реалізовувалося у кожному поколінні Його визнавців.

На фоні євангельських рад унаочнюється не лише тривалість усієї історії спасіння, започаткованої від покликання Авраама, а й радикальна новизна особи і вчення Ісуса Христа.

Наслідками сумнівів є нерішучість і розділеність, і зрештою – ослаблення довіри до Бога. Це багато разів повторювалося в історії Ізраїля, починаючи від виходу з Єгипту і подорожі через пустелю до Обіцяної Землі. Найважливіша порада, яку давали старозавітні герої віри, полягала у заклику згадати про союз із Богом і зберігати вірність зобов’язанням, які з цим пов’язані. Ісус виходить поза рамки Старого Завіту. Він закликає до вірності Богові, до віри в Нього самого, відкриваючи при цьому свою месіанську і божественну ідентичність. Віра в Ісуса Христа – це не справа аргументації і розуму, а благодаті, доповненої молитвою і доброю поведінкою. Найбільшим ворогом віри, яка «пересуває гори» (Мк 11, 22-23) і дозволяє «ходити по воді» (Мт 14, 29-33), є сумнів. Сумніви, які з’являються і зростають в людині, спричиняють неспокій, страх, недовіру і боязливість, що веде до малодушності (Мт 8, 23- 27; 16, 8). Вони становлять серйозну загрозу вірі, надії і любові. Навчаючи у рідному Назареті, Ісус натрапив на стіну сумнівів, наслідком яких стало невірство і тому Він не міг там вчинити жодного чуда (Мк 6, 1-6). Петро, який крокуючи по воді злякався і почав потопати, почув: «Маловіре; чого засумнівався?» (Мт 14, 31). Двоє учнів, які йшли до Емауса, піддалися сумнівам, з яких їх визволив сам Ісус (Лк 24, 13-35). Він також переміг сумніви Томи, додавши: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо 20, 29).

У Першому Посланні до Солунян, найстаршій книзі Нового Завіту, знаходимо цінну пораду св. Павла, яка є фундаментом усіх конкретних добрих порад: «Благаємо вас, брати: карайте ледачих, малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі» (І Сол 5, 14). У цьому ж дусі Послання св. Юди, одна з найкоротших книг Нового Завіту, звертається до спільноти: «Тих, що вагаються, старайтеся переконати» (Юд 1, 22).

Сумніви спричиняють в людині нищівні наслідки, подібні до пошкоджень, спричинених вогнем. Тож дати добрі пораді тим, які сумніваються, – благородний учинок милосердя. Вони дозволяють людині перемогти розділеність, непостійність, нестабільність і невпевненість, а також повернути мир духа і відчуття сенсу життя. Добрі поради допомагають у відбудові правильних взаємин із Богом і людьми, а тому мають як релігійний, так і суспільних вимір.

________________________________
Опрацював:

О. проф. Вальдемар Хростовський

---

Назад