«Цьогорічні оплаткові зустрічі припали на дуже цікавий час – мовив архієпископ Мечислав Мокшицький. – Цікавість цих часів не лише окреслена пандемією, але перш за все духом світу, який трохи вражає нас відмовою від цінностей, лякає нас гріхом у публічному просторі і, нарешті, нападками на авторитети.
На наших очах зло охоплює багатьох людей, переконуючи їх у тому, що нинішню систему цінностей потрібно змінити. Ми, напевно, не раз замислювались, чому це відбувається? У чому причина цього? Після двох тисяч років проповідування Євангелія спостерігаємо, як мало вона знана. Як мало реалізується у повсякденному житті. І хоча вона перекладена на всі відомі мови світу, загальнодоступна і, мабуть, є в кожному християнському домі, та виявляється, і що, на жаль, ми змушені з великим сумом ствердити, що вона мало чи зовсім непрочитана. Але ж бо віра народжується зі слухання Божого слова».
Митрополит нагадав про повчання св. Єроніма, котрий застерігав, що криза віри - це криза пізнання Бога. Криза віри - це наслідок того, що книги Святого Письма покладені на полиці й дозволено їм припадати щоденним пилом, що чинить її мовчазним свідком минулого, а не способом життя. Таке явище спонукало порушити тему віри. Люди кажуть про себе чи інших, що є віруючими або невіруючими, і часом з цього приводу виникають різні думки. Отож, що означає вірити? Кого можна назвати віруючою людиною?
Щоб відповідь на це питання мала екзистенційний вимір, було б добре, якщо звернемося до євангельського опису пригоди Апостолів під час сильної шторму на Галілейському морі. Отож Ісус спить в човні. Раптом зривається буря і піднімає такі хвилі, що навіть бувалі рибалки не знали, як дати ради. Вони розбудили Ісуса, волаючи про порятунок. Вини вірили, що в тій ситуації могли покластися тільки на Його чудодійну міць, в чому не раз пересвідчувалися. І ця сила проявляється насправді. Ісус - Господь і володар природи, заспокоює бурю і збурені хвилі. На цьому тлі ми здивовані докором і жалем, що Ісус запитує своїх учнів, чому вони так боязливі і чи їм бракує віри, адже ж повірили в Нього. Зрештою, вони не будили Його, щоб Він міг вичерпувати воду, тримати вітрило чи гребти. Вони розбудили Його, щоб використати Його божественну силу. Зрештою, вони вірили в цю силу, і припинення бурі підтвердило цю віру. Так, вони вірили, що Бог ними опікується, знали книги Старого Завіту і що Господь владарює морями, вітром і хмарами. До такої віри і ми себе відносимо. Тим більше, наша віра повніша, бо віримо в те, що Бог нам відкри в у Новому Завіті, про що коротко сказав св. Павло: «Бо коли ти своїми устами визнаватимеш Господа Ісуса віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив з мертвих, то спасешся» (Рм 10,9).
«Однак ми бачимо, що така віра, хоч і добра, і необхідна, вона не задовольняє Христа – пояснював архієпископ Мокшицький. - Це ніби мова йде лише про нашу голову, наш розум, це не про наше серце і наше життя. Декому з нас може бути важко прийняти певні заповіді. Деяким людям важко повірити у потойбічний світ, у воскресіння наших тіл, у існування сатани та пекла. Але навіть якщо ми вірили усім заповідям, ми повинні знати, що Христос чекає більше від своїх учнів та послідовників. Зі слів Христа до апостолів ми можемо зробити висновок, що те, що Христос хоче для тих, хто вірує в Нього, - це довіри. Бо Христос хоче, щоб ми не тільки вірили в Нього, але й вірили Йому, тобто довіряли Йому. Цього бракувало апостолам, і тому вони були боязкими. Бо вони не довіряли Йому повністю у своїх серцях. Ось чому вони воліли розбудити Його і нагадувати Йому про своє існування, про всяк випадок, щоб, рятуючи себе, Він також врятував їх. Тож існує велика різниця між вірою «в Бога» та вірою «Богові».
Тому віра "в Бога" може залишатися лише на рівні теорії, вона може включати лише розум людини. З іншого боку, віра "Богові" охоплює всю людську особистість, вона народжується в серці - підкреслив львівський митрополит. Також зауважив, що відстань від голови до серця приблизно 30 см, однак у житті вона можу бути набагто більша. Віра "Богові" вимагає практичних життєвих рішень. Архієпископ Мокшицький проілюстрував це історичним фактом, який стався 30 червня 1858 р., коли акробат Шарль Блонден під гучні схвальні вигуки подолав Ніагарський водоспад по канату, натягнутому між двома берегами. Акробат запронував присутнім, що може когось з них на своїх плечах перенести в зворотньому шляху по канату. «Чи віриш в це?» – запитав одного чоловік. «Так, вірю» - ствердив той, однак побоявся влізти на плечі акробату, посянив, що боїться за своє життя і швидко відійшов убік. Тоді на плечі акробату всівся хлопчик, котрого він переніс на другий берег Ніагарського водоспаду. На запитання, звідки набрався такої відваги, малий відповів: «Це мій татусь».
«На цьому прикладі ми чітко бачимо, що сповідування віри словами – це одне, а зовсім інше - ризик довіри . пояснював далі митрополит. - Тільки така віра, яка спроможна поставити себе під загрозу, сподобається Богу і насправді змінює людське життя. Тому в цей непростий час необхідно задуматися, чи я вірю лише в Бога, чи я також вірю Богові?»
Звертаючись до духовенства, архієпископ Мечислав Мокшицький сказав: «Ці два запитання дуже необхідні, оскільки ми подаємо приклад своїм вірним і формуємо інших відповідно до нашого розуміння віри».
Архієпископ Мокшицький звернув увагу на ще один приклад. Колись під час обряду шлюбного таїнства наречений і наречена, вимовляючи слова присяги, говорили: «Я обіцяю тобі любов, ВІРУ і подружню чесність. Однак сьогодні, кажуть вони. «Я обіцяю тобі любов, ВІРНІСТЬ і подружню чесність», тому «віра» в давню обітницю означала «вірність».
«Отже, людина, яка може довіритися Богові, також здатна бути вірною Богові – мовив архієпископ далі у своєму повчанняю - Вірність - ще одна риса повноцінної, зрілої, живої віри. Бо якщо хтось справді довіряє Богу, він також вірить Божому слову, що гріх веде до смерті. Тому він намагається не допустити, щоб його віра загинула, щоб вона могла дати плоди добрими справами. Він також докладає максимум зусиль, щоб не зрадити Бога через його гріхи. Він хоче бути вірним Богові».
Архієпископ Мечислав Мокшицький зазначив, що таким дуже добрим прикладом віри в Бога і Богові і довіри Йому служить св. Йосиф.
На завершення архієпископ Мечислав Мокшицький закликав духовенство: «Нехай час, який стає досвідом нашого життя, також стане можливістю для зміцнення нашої віри. Використовуймо його, щоб Царство Боже зростало в нас і через нас. Амінь».
© Copyright © 1991-2025 Львівська Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв дозволяється за умови посилання rkc.lviv.ua (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www. rkc.lviv.ua. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Редакція може не поділяти думку авторів. Редакція залишає за собою право редагувати надані матеріали.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію.
