5 жовтня цього року, архієпископ Мечислав Мокшицький освятив каплицю парафії св. Йоана Павла ІІ у Львові-Сокільниках. На цій урочистості був присутній о. Станіслав Павлячек, котрий є священиком архідієцезії Вроцлава, народився в Сокільниках і був переселений на захід Польщі, де ніс служіння в місцевій Церкві. Ми поспілкувалися з о. Станіславом через електронну пошту і тепер можемо опублікувати коротке інтерв`ю.
- Отче Станіславе, які Ваші враження від перебування у Львові і що можете сказати про урочистості освячення каплиці св. Йоана Павла ІІ?
- Вже майже 25 років я постійно приїжджаю на колишнє Пограниччя, і це в`яжеться з фактом, що від 1984 року я став настоятелем парафії ПДМ на Піску у Вроцлаві, і це в свою чергу пов`язано з тим, що я є хранителем чудотворного образу Матері Божої з Маріамполю (біля Галича). Коли на початку 90-х народилася вільна Україна, колишні мещканці Маріамполя, розсіяні по всій Польщі, котрі збираються в нашому храмі на щорічний відпуст, вирішили відвідати своє містечко, цвинтар і могили своїх знайомих, зустрітися з сучасними мешканцями.
Перша зустріч відбулася в атмосфері великої щирості і відкритості. Тоді ми поставили хрест на цвинтарі,на могилі замордованих людей, і разом молилися. Від того часу ми щороку здійснюємо прощу до Маріамполя, а українці з Маріамполя до Вроцлава на щорічний відпуст.
Ті виїзди є нагодою відвідати Львів та околиці, також із Сокільниками. Але та урочистість освячення каплиці св. Йоана павла ІІ, і відтак започаткування на тому місці санктуарію св. Йоана Павла ІІ була неповторним пережиттям. Я радію, що тоді не мусив співслужити Святу Месу але просто брати участь, бо весь час урочистості безліч думок крутилося в голові, важко було вловити щось конкретне.
І хоча Львів, що розростається оминув Сокільники, однак львівський санктуарій св. Йоана Павла ІІ буде в “моїх” Сокільниках. Радіють з цього приводу також ті нечисленні сокільничани, та їхні нащадки. Мене також дуже вразили парафіяни, котрі допомагають настоятелю (о. Ґжеґожу Драусу - прим. перекл.) приготувати до завершення каплицю - їхня задіяність, відданість та працьовитість ...
- Ви походите із Сокільників, розкажіть про своє дитинство, яке ви провели на тих землях і Ваші спогади про спільноту римо-католиків у Сокільниках?
- Я народився у Сокільниках 28 березня 1940 року - півроку після вибуху війни. Наш будинок знаходився майже на кінці тзв. “парцеляції” - вже неподалік Годовиці, Басівки і летовища в Скнилові. З найперших спогадів які пам`ятаю це участь у відпусті в Годовиці, величезний тиск в процесії, так, що я ховав свої боси ноги, щоб їх не потоптали. Пам`ятаю участь у Святій Месі в костелі - раз із батьком, раз із старшою сестрою. Пригадую також відвідини священика вдома у хворого старшого брата, а потім його похорон на цвинтарі, а також відвідини хворого вуйка в Наварії, на Кувирі.
Також пам`ятаю радянські нальоти на летовище - для дітей це було вражаюче: темний вечір (ніч) а тут на парашутах падають ракети і на подвір`ї від них видно як вдень. Тоді мама відразу хапала за руку і втягувала до підвалу.
Є два болючі спогади: в грудні 1945 - арешт найстаршого брата, котрий повернувся з Норильска 31 грудня 1955 року, а також арешт батька - навесні 1946 року, котрий повернувся з Казахстану у жовтні 1956 р.)
Зимою 1945/1946 після того як нас пограбували ми перебралися на село. Ще пригадую виїзди з вуйком фірою на Святу Месу до Львова на Персенківку, бо наш вікарій о. Білінський вже виїхав, а костел перейняв греко-католицький священик. Настоятель о. Юліуш Бажицкі, виїхав з частиною парафіян вже раніше - осінню - до Менцінки біля Явора.
Коли мені було 6, у червні 1946 року, я з родиною опинився в Нівніку біля Олави.
Зі спогадів моєї хресної памятаю її сповнені ентузіазму розповіді із 1932 - 1934 років, коли вікарієм та адміністратором парафії був о. Владислав Смерека, професор бібліст. Настоятелів в той час не було.
Думаю, що в Курії Сокільники вважалися кращою парафією, бо сюди посилали найкращих вікаріїв - наприклад о. Владислав Смерека, о. Чеслав Тузінкевич (пізніший настоятель парафії св. Дороти у Вроцлаві, о. Вінценти Урбан, о. Казімєж Борч (пізніший настоятель в Ополі і ректор семінарії в Нисі. Здається, що вікаріат в Сокільниках був відзначенням для молодого священика.
Після закінчення польсько-української війни адміністратором парафії Сокільники став о. Нестор Шукальський, колишній військовий капелан. Як розповідала моя мама саме він значно доклався до відбудови спаленого села. Отець Нестор помер будучи настоятелем парафії св. Дороти у Вроцлаві і генеральним вікарієм Вроцлавської дієцезії.
Сокільники були повністю римо-католицькими. Було може з три єврейські родини. Греко-католики були в мішаних сімях.
Перед війною із Сокільників походив лише один священик: + о. Антоній Речух, рукоположений в 1932 р, а помер будучи настоятелем у Вроцлаві в парафії на Лєсніци. А після війни із сокільницьких родин нас вийшло чимало: о. Станіслав Сковрон 1959, + о. Станіслав Соколовський 1959. о. Роман Сухецкі 1961, о. Станіслав Мацкєвіч 1961, о. Станіслав Возьнякєвіч 1963, о. Станіслав Павлячек 1964, + о. Ян Павлячек, салезіянин, о. Чеслав Герляндер, паллотин, а також багато священиків з “мішаних” родин… Складається враження, що село, попри свою близькість до Львова була достатньо закритим на “нові” впливи, хоча багато людей ходило до Львова на роботу...
Які завдання і перспективи, Ви бачите для Римо-католицької Церкви у Сокільниках, Львові і також в Україні?
Важко тут щось “мудрувати”. Зізнаюся, що кожного разу, коли я перебуваю в Україні, то намагаюс явчитися. І здаєтсья мені, що я вже чогось навчився, що дії латинської Церкви йдуть у правильному напрямку - Латинська Церква не може діяти лише як “оазис польськості”... добре що Церква є католицькою - вселенською, а в практиці це проявляється у двомовності... бо такими мовами люди тут спілкуються...В історії Церкви мабуть так було завжди… Поляки в світі, почуваючись поляками, розмовляють мовами які їх оточують, не втрачаючи відчуття польського коріння... і це мабуть неминуче… І в мене складається враження, що українці не вважають, що мусять бути греко-католиками... В часі цьогорічної прощі українців “з Маріамполя” на відпуст до Вроцлава я познайомився з одною прочанкою із Сокільників, і не знаю, чи вона була полькою чи українкою.
Нова парафії носить імя св. Йоана Павла ІІ покровителя примирення народів. Що є найважливіше чого можна побажати для спільного життя на тих землях українцям і полякам?
Не раз боку українців можна почути, що св. Йоан Павло ІІ є покровителем примирення… Так його сприйняли в Україні… і мабуть він багато зробив у цьому напрямку… Нехай же і тепер йому з неба вдалося перевернути теперішні бар`єри між нашими народами…
Дякуємо за розмову!