Брати у священстві, дорогі брати у святому нашому отцеві Франциску, сестри монахині. Дорогі вірні, брати та сестри, шанувальники Св. Йоана з Дуклі.
Вдячність Господу Богу переповнює серце за те, що ми можемо молитися тут разом. Цей храм є просякнутий присутністю та святістю нашого покровителя св. Йоана з Дуклі. Ми споглядаємо на різних святих, бо шукаємо сили, підтримки та прихильності Бога за їх посередництвом.
Сьогодні хотів би задати одне запитання: що такого є у святих, що вони нас притягують, активують нашу віру та молитву? Наше бажання наслідувати їх.
Історія представила нам небагато даних про походження і дитинство св. Йоана з Дуклі. Навіть ці скупі факти, якими ми володіємо, опираються на пізніших свідченнях. Ми не знаємо навіть точної дати народження нашого святого покровителя. Деякі письменники подають, що він народився у 1414 році, але це приблизна дата, правдоподібна. Місцем народження є Дукля, точніше - Стара Дукля, або так зване Вище Передмістя. Збереглася на цю тему традиція і зізнання свідків, хоч і не тих, які жили одночасно зі св. Йоаном, але значно пізніше. Ще в 1600 році можна було побачити дім, в якому народився св. Йоан.
Про батьків св. Йоана ми знаємо тільки те, що були вони заможними міщанами Дуклі. Через багато років після смерті св. Йоана його родичами визнавала себе сімʼя Дзвігів, яка жила в Дуклі.
Ці всі, неповні відомості про народження і про родину св. Йоана, не заперечують той факт, що походив він з богобоязливої сім`ї. Справжня і глибока святість мусить мати своє джерело, своє коріння, з якого вона розростається.
В наших роздумах, хотів би затриматися на значенні спільноти, в дорозі до святості.
Слово Боже із сьогоднішньої урочистості, показує нам, що великі речі родяться у простоті та скромності. Слова з книги Сихара хвалять таку людину, котра понижує себе, котра не зазіхає на великі речі, котрі їй не під силу. Лише роздумує над тим, що її доручено. І потім є одне дуже важливе ствердження: бо й тобі так об’явлено понад людське розуміння.
У другому читанні Апостол Павло говорить про багатство дарів, та покликань, котрі ми отримуємо завдяки благодаті Бога. Автором покликання є сам Господь Бог.
У Євангелії Ісус Христос прославляє свого Отця, за те, що він об’явив правду про себе та свого Сина немовлятам. Ніхто не знає Сина тільки Отець, ані ніхто не знає Отця – тільки Син – і той, кому тільки бажає Син відкрити.
Брати та сестри, питання залишається те саме: де є джерело святості? І чому святість нас захоплює?
Відповідь не потрібно шукати далеко. Знайдемо її серед нас, слухаючи уважно голос Божий.
Єдине покликання, котре знає християнство – це любов. Все інше, то лише форма.
Християнин по-різному це покликання реалізує. Покликання вписане вже в нашу природу, створену Богом. Створену на образ Божий. Бог будучи Трійєдиним, є спільнотою. Тому спільнота є тим особливим місцем де людина реалізує своє покликання.
Коли задумуюся над тим, чим була перша спільнота віруючих, перша Церква, якими були ті перші спільноти християн, то усвідомлюю собі, як далеко ми є, як далеко ми відійшли від того чистого джерела Євангелії, і то з різних причин. Зовсім не означає, що тепер повинно бути так, як було в перших століттях.
Але якщо цю думку розглянути саме сьогодні, в день цієї урочистості, то потрібно згадати про того, хто запускає в рух всі наші духовні дії та натхнення, і хоча Його ім’я не появляється конкретно в читаннях, то Він там є, бо Його природа саме така, діяти, залишаючись при цьому невидимим – про Духа Святого, як про того, котрий надихає, котрий дає подих, дає вміння розрізнити де є святість а де грішність, кого можна дійсно доторкнутися, можна досвідчити, як про того, хто є видимий, і можна його доторкнутися.
Якщо ми говоримо про Свято Духа як про когось абстрактного, то так насправді це не багато вносить до того, як ми переживаємо нашу віру, чи думаємо про віру. Хотів би сьогодні затриматися на ролі Святого Духа, як того, хто нам пригадує про наше покликання до святості та любові, ба навіть більше: як це покликання реалізувати.
Якби ми захотіли задати питання де є Дух Святий… де є в нашій церкві Святий Дух? То Він є передусім в тому, що я вірю. Святи Дух є в самому акті моєї віри, Святий Дух є в тому, що я звертаюся до Бога Отче, Святий Дух є в тому, що я приходжу на недільну Євхаристію, Дух Святий є в тому, що ми тут сидимо на цій месі поруч себе, що спільно молимося, що ми до себе навзаєм є приязні, відкриті та зичливі та ввічливі. Бо якщо Святий Дух це любов, то Святий Дух лише в конкретних людях, конкретних спільнотах ця любов може бути видима.
Варто щоб ми сьогодні задумалися, на скільки церква має для нас обличчя конкретних людей. Наскільки ми є здібні побачити в обличчі мого ближнього обличчя церкви.
У біографії св. Йоана з Дуклі підкреслюються наступні прояви любові до ближнього: постійне велике піклування про спасіння і духовні цінності людини. Підкреслюється його постійне і дуже старанне душпастирство. Далі: піклування про спасіння людських душ було поєднане з гарячою молитвою і суворими покутними практиками. Піклування св. Йоана про ближніх стосувалося не тільки духовних справ. Проявлялося воно також у матеріальних справах. Він мав щедре серце для бідних, ділився милостинею, яку перед цим зібрав, відвідував хворих...
Ось де родиться та проявляється святість. У спільноті.
Можемо розпочати від цієї сьогоднішньої Літургії.
Це наше зібрання тут на Святій Месі, це той момент, коли ми можемо відчути, що ми є Церквою, спільнотою християн, коли можемо пригадати собі до кого ми належимо і ким ми є. Тому можемо сказати, що для нас тут присутніх Церква це є ми. Так як тут сидимо, дивимося на себе і молимося разом, то ми є цією найважливішою родиною – спільнотою Церкви, єдиної, святої, вселенської та апостольської. Свята церква не може народити грішних дітей. Свята Церква дає нас все, щоб ми були святими, і буде нам про це нагадувати ціле наше життя.
Брати і сестри, якщо Церква не має обличчя моїх близьких з котрими я живу, спільноти в котрій я живу, моїх друзів, тих конкретних людей, з котрими я знаходжуся у відносинах, тоді ми з вами перебуваємо на рівні лише якоїсь уяви, абстрактної релігійності і абстрактного поняття про святість. Віддаю культ Богу не відомо для чого. І під дуже великим сумнівом буде моя святість.
Якщо Святий Дух будує Церкву, є будівничим Церкви, і одночасно є любов’ю, то ця любов повинна проявлятися в конкретних відносинах, в тому як ми до себе взаємно відносимося. Тобто сім’я: чоловік, дружина, діти…приятелі. Передусім це є Церквою нам найближчою. Тому для нас християн важливо є шукати людей, приязнь, котрі зможемо переживати на площині нашої віри. Як прекрасно, коли чоловік і дружина молиться разом, а не так, що вона молиться а він в той час голосно дивиться телевізор. Таких прикладів є дуже багато.
Через певну дозу анонімності, наші спільноти можуть відзначатися занадто сильною вертикальністю. Тобто ми звертаємося до Бога дуже індивідуально: це є побожно, дуже ревно, але часто не вистачає цього виміру горизонтального, до себе навзаєм. Не раз буває прикро, коли ми сповідаємо і чуємо, що біля конфесіоналу є якісь непорозуміння, бо хтось перший прорвався до сповіді не у своїй черзі.
Ще одне свідчення про Св. Йоана з Дуклі говорить так:
Домініканець, о. Симфоріан Тишковський, говорить: «він дуже ретельно віддавався служінню у любові до ближнього через діяльність, що має на меті спасіння душ». O. Бернардин Хабреціуш, домініканець, говорить: «він дуже співчував бідним, служив їм допомогою в міру своїх можливостей, і завжди всіх заохочував до зміни життя і ділився з усіма своїми спасенними порадами.
Зізнання свідків з 17 століття, а також іконографія, представляють Св. Йоана з Дуклі як великого благодійника, котрий реалізував чесноту любові.Сьогодні є такий день, маючи перед очима постать та приклад Св. Йоана з Дуклі, коли варто собі пригадати цю правду: ми є християни – одна сім’я, ми є Церквою. І наша церква має обличчя конкретних людей. Ми всі отримали Святого Духа – Новий Закон, закон любові: по тому всі пізнають вас, якщо будете себе взаємно любити.
Любов, котра проявляється в конкретних знаках, поведінці та діях. Це єдиний спосіб, щоб досвідчити цієї любові, щоб її прийняти і щоб про неї розповісти іншим.