Св. Іван Павло ІІ призначив кардиналом єпископом Риги Юліанса Войводса 12 лютого 1983 року (вперше кардиналом став громадянин колишнього СРСР).
З упевненістю можна сказати, що була це форма визнання Католицької Церкви на теренах, позбавлених душпастирів у Білорусії, Україні, Казахстані, Росії.
Єпископом, котрий скеровував священиків, висвячених у Латвії, був саме Юліанс Вайводс. Це був вираз спільноти і пам’яті про усіх, хто був позбавлений свободи віросповідання і миру у вірі на розлогих теренах, де постійно точилася боротьба з Богом. Ця кардинальська номінація була втіхою для Латвійської церкви, бо у цей час вона виконувала велику місію катехизації, скеровуючи спершу священників, а потім приймаючи кандидатів до священництва і виховуючи їх у Ризькій духовній семінарії для майбутніх поколінь мешканців України. Як згодом з’ясувалося, майбутніх єпископів на важкі для Церкви і неспокійні часи для мешканців в Україні. Священиками, які прибули з Латвії в Україну були о. Казимир Мончинський (+ 01.08.1996 р.), о. Августин Медніс (+10.03.2007 р.), о. Владислав Ванагс (+10.11.2001 р.), о. Бернард Міцкевич (+21.05.2006 р.) і його брат о. Амброзій Міцкевич (+05.07.2015 р.), о. Ян Крапан, о. Ян Пурвінський – настоятель катедральної парафії у Житомирі.
Одночасно з ризьким єпископом кардинальську номінацію отримали багато видатних Велетнів молитви, зокрема архієпископ Варшавсько-Гнєзнєнський Йосиф Глємп, Примас Польщі, Паризький архієпископ Жан-Марі Лустіджер, архієпископ Берліну Йоахим Мейснер, колумбієць Альфонсо Лопез (згодом головуючий Папської Ради у справах сім”ї), митрополит Мілану Карло Марія Мартіні, єзуїт, видатний теолог і католицький мислитель о. Енрі де Любак.
16 січня 1991 року Іван Павло ІІ призначив провідників Римсько-Католицької Церкви в Україні. Серед них Львівський архієпископ-сеньйор Мар’ян Яворський, єпископ Кам’янецько-Подільський Ян Ольшанський (+23.02.2003 р.), єпископ Житомирський о. Рафал Владислав Кєрніцкий (+23.11.1995 р.) і єпископ Маркіян Трофим’як.
З нагоди ювілею 25-ліття єпископства, у п’ятницю, 04 березня 2016 року, у Житомирі в катедральній парафії св. Софії о 11 годині відбулася подячна урочистість в інтенції ювіляра, єпископа Яна Пурвінського, відправлено Богослужіння. У ньому взяли участь єпископи і священики не лише з Київсько-Житомирської дієцезії, а й з цілої митрополії.
Гордістю Римо-Католицької Церкви в Україні є те, що відзначення ювілею припадає у Році Милосердя. У Житомирі достойний ювіляр присвятив душпастирській праці 39 років. Делегований Латвійською Церквою, служив у важкі часи в Україні, щоб бути опорою Римо-Католицькій церкві в потребі.
На Пресвяту Євхаристію зібралися прихожани, щоб розділити радість та висловити вдячність Богу за роки служіння єпископа Яна і відроджену в Україні Церкву.
Єпископ Ян Пурвінський народився 19 листопада 1934 року у с.Дольная, що належало до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Ілукшті у Латвії. Син поляків Доната і Мар’яни, виховувався у багатодітній сім’ї, де вдома було четверо братів і п’ять сестер. Шкільні роки випали на час гітлерівської, а потім і радянської окупації і були для нього важким випробуванням.
Навчання у школі унеможливлювало о. Яну Пурвінському польське походження. Незважаючи на труднощі, йому вдалося у 1955 році закінчити середню школу. Щоб легше було вступити до семінарії, почав працювати у колгоспі.
У 1956 році Ян Пурвінський вступив до Вищої духовної семінарії Ризької митрополії. “Неможливо забути, - згадує Ян Пурвінський, - виключення із семінарії (через радянську владу – прим. автора) восени 1959 року тринадцяти клериків, у тому числі трьох дияконів. На початку нас було 36 клериків, залишилось – 21. Це була хрущовська епоха, після сталінських репресій - найбільше переслідування Церкви. Тоді, між іншим, було заборонено у Латвії прислуговувати на Богослужінні хлопцям, яким не виповнилося 18 років. Тому зменшилася кількість бажаючих віддати своє життя служінню Богові.”
Яна Пурвінського висвячено 13 квітня1961 року єпископом Петрасом Мажелісом у каплиці архієпископів Ризьких. До 1977 року він працював вікарієм у декількох парафіях. 23 квітня 1977 року його призначено настоятелем у Індрці і Краслав’ю у тих парафіях, де мешкало переважно польське населення.
30 липня 1977 року о. Пурвінський отримав повідомлення з Ризької курії про призначення його адміністратором парафії св. Софії у Житомирі в Україні. На той час настоятелем у Житомирі був о. Станіслав Щипта (родом з Польщі), якого заарештувала радянська влада і засудила на 10 років таборів.
У перші роки праці комуністична влада не дозволяла о. Пурвінському виїжджати за межі Житомира. Лише згодом він зміг офіційно і неофіційно відвідувати польське населення, розкидане по усій Житомирщині й за її межами.
Єпископом Житомирським (а згодом Київсько-Житомирським) о. Яна Пурвінського призначив Папа Римський Йоан Павло ІІ 16 січня 1991 року. Відразу ж після призначення він намагався повернути будинок Єпископської курії, де зараз розташовано Краєзнавчий музей. Незважаючи на існування рішення про поверненння церковного майна, старання, розпочаті 1991 року, не принесли ніякого результату. Наступним кроком єпископа Пурвінського було відновлення ряду парафій і утворення Вищої духовної семінарії у Ворзелі біля Києва.
Протягом 55 років душпастирювання єпископ Ян став опорою католицизму. Єпископ Ян Пурвінський сеньор, ювіляр є символом турботи Божого Провидіння над Латвійською Церквою та знаком Божого Милосердя над римо-католиками в Україні і над тими людьми, які стільки вистраждaли для віри і зараз він є прикладом для наслідування усім християнам.
о. Владислав Дерунов,
настоятель парафії Різдва Йоана Хрестителя, випускник Ризької духовної семінарії.