Новини

Назад

Єпископ-номінант Едвард Кава: «Бачу наші парафії як спільноти спільнот"

: 1309 2017-05-17 10:53:31

16 травня після офіційного представлення в Львівській Митрополичій Курії латинського обряду єпископа-номінанта Едварда Кави Архієпископ Львівський Мечислав Мокшицький сказав:

- Дуже тішуся, що 13 травня цього року, в ювілей століття Фатімських об‘явлень, Святіший Отець Франциск оголосив єпископом-помічником Львівської Архідієцезії отця Едварда Каву. Наша архідієцезія дуже велика, тому потрібні єпископи-помічники, добрі пастирі, щоби ми могли бути присутні в наших парафіях, ближче до вірних. Для мене це також велика особиста радість, бо о. Едвард Кава належить до Ордену францисканців. Покровитель нашої архідієцезії бл. Яків Стрепа - францисканець. За комуністичних часів настоятелем катедри у Львові був францисканець о. Рафаїл Керницький, який потім був єпископом-помічником. Цю традицію тепер продовжить новий єпископ-помічник, який через свою харизму буде збагачувати дієцезіальне духовенство і вірних».

Архієпископ Мечислав Мокшицький також повідомив, що під час зустрічі з працівниками Курії він запросив єпископа-номінанта Едварда Каву на завершення навчального року в Львівській ВДС, що відбудеться в п’ятницю та на свячення нового священика в Митрополичій Базиліці в суботу, 20 травня. Єпископські свячення Едварда Кави відбудуться 21 червня в львівській катедрі. Початок урочистості о 10 год. ранку.

- Звістка про номінацію Папою Римським Франциском мене на єпископа-помічника Львівської архідієцезії застала мене в Санктуарії Матері Божої Фатімської в Крисовичах – сказав в інтерв’ю Єпископ-номінант Едвард Каваю . - Це місце дуже символічне, до того ж це сталося 13 травня, в соту річницю Фатімських об’явлень. І відбулося це також недалеко від мого родинного дому. Тобто співпало багато символів, які безпосередньо вказують на ясний знак Божого Провидіння і пов’язані з моїм новим служінням.

- Коли Ви відчули покликання до духовного служіння?

- Покликання до духовного стану я відчув ще в шкільному віці. До Ордену Братів Менших Конвентуальних я вступив, коли мені було 17 років. Відразу після закінчення середньої школи. Не знаю, наскільки тоді я був свідомим того покликання, але відчував у серці прагнення, що маю йти спробувати цього життя, пізнати. Подальші етапи формації поглиблювали розпізнання цього покликання, зростання у вірі.

- Чим пояснити, що у Вашій родинній Мостиській парафії так багато покликань до священичого і монашого стану?

- У нашій парафії протягом всіх радянських часів постійно був відкритий храм. Постійно був священик. Навіть коли він доїжджав, не був на місці, парафія була діюча. Постійно було присутнє духовне життя. Я ще був готовий до Першого Причастя десь в хаті, але на річницю мого Першого Причастя вже були безгабітні сестри гонораткию Їхня праця була дуже відчутна, було дуже багато молоді. Все це принесло плоди. Така духовна опіка впливала на розвиток дітей, молодого покоління. Ясно, що все це дар Божий. Це не стільки людська заслуга, скільки Бог вибирає собі й кличе. В Україні ще Мурафа і Шаргород є такими джерелами покликань, і сподіваюся, що вони не будуть так по Божому висихати.

- З Вашої родини вийшло двоє францисканців: Ви і брат Станіслав.

- Так склалося, що мій старший від мене на три роки брат також є францисканцем. Тепер ми також в одному монастирі у Львові, поки я там ще є. Хоча цілий період формації ми були окремо. Тільки два роки ми студіювали філософію у Кракові. Потім я навчався в Росії, а після свячень він був 8 років в Узбекистані. Так що ми були досить далеко від себе віддалені, а тепер Бог якось так вчинив, що ми потрапили до однієї парафії, до одного місця, хоча наші діяльності є дещо різні. Він більше працює в Курії, в семінарії і в парафії св. Антонія у Львові, а я дотепер більше займався нашими монастирями в Україні.

- У Вашій місцевості, що поряд із кордоном з Польщею, люди здебільшого скеровують свій погляд на захід, куди їздять на заробітки, на навчання. У Вас так склалася доля, що все навпаки. Ви пішли до Росії, потім на схід України.

- Мабуть, це також була якась переміна мислення. Я вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних у Польщі, як і мій брат чи більшість вихідців з Мостиськ, котрі туди скерували свої кроки. Але потім під час формації, розвитку цього покликання, віри я відчув прагнення поїхати на схід. Мій брат Станіслав поїхав на місію до Узбекистану. Я був чотири на навчанні в Санкт-Петербурзі. Мріяв про те, щоби працювати в Росії. Згідно з Фатімськими об’явленнями, щоби йти і навертати Росію, бути там апостолом Доброї Новини. І надалі я відчуваю, що Бог кличе мене до того, щоби бути на сході. Навіть дивлячись на сьогоднішню ситуацію в Україні, моє серце є неспокійне. Чому так багато молодих людей виїжджає з України? Дуже часто чую від них, що вони не хочуть повертатися, бо не бачать тут майбутнього. Сподіваюся, що спільними зусиллями, душпастирською працею багатьох можна буде переконати, що тут є майбутнє і що на цій землі можна дійсно дуже багато досвідчити такого добродійства Божого і розвитку. Маю надію, що це вдасться.

- Ви також причетні до військового капеланства і Вам довелося їздити на східні терени України, де триває війна.

- Взагалі я поза різними мілітарними справами, але коли почалася війна, то Бог допоміг мені розпізнати у своєму серці потребу їхати туди, де потрібний мир. Це також вплинуло на зміну мого мислення щодо світських людей і всіх військовослужбовців, котрі нині перебувають в зоні небезпеки, яку називаємо АТО, хоча це не кінця віддзеркалює того, що там відбувається. Бо це є справжня війна. Досі відчуваю покликання, що цей східний регіон України потребує євангелізації. Навіть якщо зараз припиниться війна, то Церква повинна докласти максимальних зусиль, щоби цей схід України був орошений Божою благодаттю через проповідування Слова Божого.

- Яким Ви бачите своє завдання як Єпископ-помічник тут, у рідній Львівській Архідієцезії?

- Напевно, мені передусім буде потрібно навчитися багатьох речей, багато-що розпізнати і відкрити для себе. З розмов із архієпископом Мечиславом Мокшицьким виніс, що потреб є дуже багато. Вже під час першого розподілу обов’язків на найближчий час жартома зауважили, що знову замало єпископів, бо дуже багато подій відбувається одночасно в різних місцях нашої розлогої архідієцезії, де потрібна присутність єпископа. Саме в цьому вбачаю своє завдання і свою місію: бути знаряддям, допомогою для архієпископа, бути пастирем для Божого люду, бути там, де це найбільш потрібно. Найбільше думаю про найменші парафії, де є храми, але зменшилося число вірних. Потрібно заопікуватися тими священиками, підтримати їх, відвідати. 

- Маєте певний досвід, оскільки Вам довелося служити в малих парафіях у східній і центральній частина України. Також з Вашою участю у Західній Україні францисканці відродили з руїни Санктуарій у Більшівцях, куди здійснюються численні паломництва й де нині діє Центр миру і Поєднання.

- Мій досвід показує, що на будь-якому місці може бути церковне життя, якщо справді прикласти зусиль і дати трохи серця. У всіх місцевостях, де ми служимо як священики Римо-Католицької Церкви якраз потрібне нове серце, нове биття. Приклад руїни храму і монастиря в Більшівцях засвідчує, що все можна поступово, поетапно відбудувати. Тому маю надію, що так само в інших місцях може прийти весна відродження.

- Ви багато працювали з молоддю, з молитовними групами. Яку надію покладаєте на молоде покоління і родини?

- Маю надію, що буду продовжувати таку діяльність як єпископ. Сподіваюся, що групи, з якими я співпрацював, стануть для мене опорою і допомогою. Цей свій досвід хочу перенести на ті місця, які буду відвідувати, аби показати, що всі різні харизми, які є в Церкві, є її даром. Варто їх закорінювати в наших парафіях. Бачу наші парафії як спільноти спільнот. Якщо там будуть маленькі спільноти, то парафія буде жити.

- Таким прикладом є теперішня Ваша львівська парафія св. Антонія.

- Так, хоч це не моя заслуга, а багатьох братів францисканців, які там служили до мого приходу. Наша парафія має дуже багато шанувальників, які приходять спонтанно, проте понад 700 вірних належать до різних парафіяльних спільнот. Зримо, що ті, хто в цих спільнотах, справді духовно розвиваються. 

Розмовляв Костянтин Чавага



Назад