Новини

Назад

Єпископ Віталій Кривицький: «Церква не підкреслює своїх заслуг, хоча й ми зробили чимало»

: 316 2017-12-28 22:44:57

На вчорашню, 27 грудня 2017 року, зустріч полонених, звільнених із самопроголошених «республік» на Сході України, був запрошений єпископ Києво-Житомирської дієцезії РКЦ Віталій Кривицький.

У коментарі для CREDO він сказав про значення цієї події так:

— Напередодні звільнення до мене зателефонували з Адміністрації Президента і запросили бути особисто при зустрічі звільнених. Я зрозумів це так, що цим кроком українська влада виразила те, як вона цінує зроблене Ватиканом для звільнення українських заручників. «Український формат» обговорювався ще під час зустрічі Папи Франциска з російським патріархом Кирилом у Гавані, потім цю тему, серед інших, обговорював із Путіним Державний секретар Ватикану П’єтро Паролін, коли перебував у Москві з візитом. Це був той «меседж», який Ватикан скеровував до Московського патріархату і до Путіна.

Я знав, що цей день наближається і має бути перед Новим роком, але все одно був приємно здивований, що влада нас зауважила і запросила. Ми не були на передовій, на місці безпосереднього обміну заручниками, — місця у вертольотах обмежені, — але ми були у Харкові та у Києві (у Борисполі), зустрічаючи звільнених.

У Харкові зустріч відбувалася в аеропорту, так само як і в Борисполі. Жодних зайвих офіційних зібрань не було, навіть спільних молитов, тільки промови митрополитів Філарета і Онуфрія. Зрештою, все відбувалося на летовищах, на вулиці, через цю зустріч затримувалися рейси — наприклад, літак на Тель-Авів мав чекати не менше ніж півтори години, але люди все розуміли і сиділи, чекали, — тож нічого такого «представницького».

У Києві, тобто в Борисполі, була масова зустріч, почасти завдяки флеш-мобу «Зустрінь своїх» було багато людей, які зустрічали: не тільки родичі, а всі, хто захотів приїхати зустріти героїв.

Із певного погляду, це час «заявитися» кожному і сказати, хто скільки зробив. Я зазначу, що наша Церква не дуже виставляється, але вона багато що зробила на зовнішньополітичному рівні, і в молитвах, і у постах.

Понад рік уже не було обмінів полоненими, і тому ця зустріч була особливо важлива. Те, про що я написав у ФБ, — це моя перша реакція. Коли я розмовляв із хлопцями, то вони, дивлячись, що я священик, одразу казали: я багато молився під час ув’язнення; розказували про зміни у своєму житті. Хтось почав читати Біблію, хтось узагалі почав книжки читати — видно, раніше таким не дуже займався, хтось кинув курити, хтось вивчав мови, хтось почав писати вірші… Мені казали: «Ми вірили, що вийдемо!»

Один із цих хлопців, в аеропорту Харкова (розвідник Олексій Кириченко. – Ред.), прямо так і говорив: усе, що зараз відбувається, — це плата за войовничий атеїзм, який був у цій державі і за який вона ще так і не покаялася.



Назад