Новини

Назад

Єпископ Станіслав Довляшевіч: «Львівська Церква – це жива Церква»

: 150 2019-06-10 10:54:23

На запрошення архієпископа Мечислав Мокшицького у Львові перебував єпископ Станіслав Довляшевіч з Болівії, котрий 6 червня в Брюховичах виступив на Конгрегації духовенства і богоспосвячених осіб Львівської Архідієцезії, що була поєднана з ХІ Архідієцезіальним Днем Міністранта і Літургійної Служби. Після Святої Меси, яку очолював єпископ Станіслав Довляшевіч, гість з Латинської Америки поспілкувався з католицькими журналістами.

Єпископ Станіслав Довляшкевіч народився 20.08.1957 р. в Подедворцах біля Гродна в Білорусі. Маючи два роки, разом з батьками в рамках репатріації поляків, прибув до Польщі. Після закінчення гімназії поступив до Ордену оо. Францисканців у Кракові. Там 2.06.1984 р. отримав священичі свячення. Після кількарічного душпастирства в Польщі у 1986 р. поїхав до Болівії. Там у2001 р. висвячений на єпископа-помічника дієцезії Санта Круз де ля Сєрра.

«У Болівії я вже служу вже 33 роки – розповів єпископ Станіслав Довляшкевіч. – Походжу з Краківської Провінції, яка має там місії. До Львова, де я раніше не був, мене запросив архієпископ Мечислав Мокшицький, з яким минулого року ми брали участь в Синоді Єпископів у Римі, присвяченому молоді, вірі та покликанням. Ми часто там зустрічалися, спілкувалися і якось він запитав мене, коли матиму відпустку. Відповів, що планую на червень, оскільки не буду надто зайнятий, і архієпископ Мокщицький запросив приїхати до Львова на зустріч з духовенством і молоддю».

Які перші враження від Львова?

«Захоплений цим містом. Коли вийшов на терасу Палацу архієпископів, то побачив стільки храмів. Для мене це місто з минулого, бо мої професори філософії та історії завжди казали, що свої францисканські студії розпочинали у Львові. Зворушений, бо тут також частина історії нашого францисканського Ордену. А сьогодні справді відчуваю, що ця Львівська Церква – це жива Церква. Багато молодих священиків. Це не тільки майбутнє Церкви, а й її сьогодення. Це також міністранти, котрі по-своєму переживають свою віру. Це зримо. Випало мені щастя відправити Святу Месу без підготовки у францисканському храмі св. Антонія. З яким ентуазіазом, з якою радістю там прислуговував мені наймолодший міністрант. Якщо будемо добре працювати з міністрантами, то й будемо мати покликання. Бо як зазначав св. Йоан Павло ІІ, це колиска покликань. Такою була моя перша позитивна зустріч з дійсністю Львівської Церкви».

Під час виступу перед духовенством і богопосвяченими особами Ви розповідали,що в Болівії присутні єпископи і священики з різних країн світу. Якою мовою служите?

«Болівія – це велика країна, де в трьох кліматичних зонах проживають 32 народності. Це індіанці – кечуа, аймара та інші, які зберегли свою традиційну культуру і мови. Багато іноземців вивчили ці мови. Державна мова – іспанська, нею служимо. В Болівії перебуває 120-140 місіонерів із Польщі. Це одна з найбільших груп духовних після представників Іспанії та Італії. Одні змінюють інших, а частина місіонерів вже довгенько в Болівії. Нещодавно був у редемптористів з Польщі, котрі відзначали 40-ліття свого прибуття до Болівії. Серед них були два місіонери, що були першими. Є також францисканці різних відгалужень».

На запитання, наскільки Болівія є безпечною країною, єпископ Станіслав Довляшевіч пояснив:
«Все залежить від поведінки. Не можна виявляти, що все знаєш і все можеш. Потрібно мати пошану до реалій даної країни. Передусім кліматичних. Необхідно пізнати певні звичаї. Наприклад, якщо в горах Болівії іноземець, білий, в’їде на коні до села, то там можуть побоюватися, що він викраде серце дітям. Тому не можна їздити самому, бо був випадок, коли одинокого вершника забили камінням. Також потрібно чимало розсудливості, коли хочеш позичити автомобіль, адже там так не їздять, як в Європі. В горах є знаменита «Дорога смерті». Зовсім інакше користуються дорогою, навіть якщо вона асфальтова. Інструкції інструкціями, проте завжди треба мати відкриті очі».

А чого ми, слов’яни, можемо навчитися, запозичити в жителів Болівії?

«Радості. Радості від участі в Святій Месі, в релігійних урочистостях. Наприклад, коли я приїжджаю до Польщі, то під час богослужінь вірні тихо сидять, дивляться. Навіть, коли інколи пробую пожартувати, то не сприймають. Мовляв, що ти від нас хочеш? Однак, як повчає папа Франциск, участь в Святій Месі має справді бути елементом радості від перебування в спільноті. Цьому потрібно відразу навчитися. Радості від участі в спільноті у Святій Месі чи інших богослужіннях».

Світлини: Костянтин Чавага

Автор : Костянтин Чавага

Назад