Новини

Назад

“Війна перебуває у живому тілі нашого народу”, – Апостольський Нунцій архієпископ Клаудіо Ґуджеротті

: 457 2017-01-23 21:30:22

Проповідь Апостольського Нунція Архієпископа Клаудіо Ґуджеротті у тиждень молитов за єдність християн. 22 січня, Собор Святого Олександра, Київ.

Дорогі брати і сестри! Насправді, як пригадує нам перше читання (Іс 8,23 – 9,3), є темрява на землі. Ми бачимо, як у цьому світі стає щораз важче віднаходити злагоду і братерську любов. І ми не говоримо про це тому, що чули розмови про якісь далекі труднощі, але тому, що маємо війну вдома – війну, до якої доторкаємось безпосередньо, рану, яку загоюємо. І це означає, що війна перебуває у живому тілі нашого народу.

 

А ми, християни – де ми перебуваємо? Ми усі мали би бути згуртованими усі разом, щоби принести утіху і розраду тим, хто перебуває у біді. Бо якщо ми віримо в Ісуса Христа – у пораненому тілі нашого брата є Божа присутність. А ми натомість де є? Ми дискутуємо, сваримось, намагаємось побачити, хто має бути першим і хто останнім. Чи це є воля Божа? Ми чули різкі слова Апостола Павла: “Я є Аполосів, я є Павлів. Але чи апостол Павло або Аполос померли на хресті за вас?” Натомість у Євангелії ми бачимо унікальний приклад Ісуса. Ісус, з любові і в пам’ять про Івана Хрестителя, проповідника навернення, продовжує проповідувати навернення також і після його смерті. І йде проповідувати на ті території, де разом живуть євреї і погани. І усіх закликає до навернення. А потім йде і вибирає апостолів, і каже їм лише одну річ: “Ідіть за мною!”. Бачите, дорогі мої брати і сестри, ми у цьому світі маємо лише одне право: право служити і слідувати за Ісусом. Усі інші права є другорядними. Натомість ми побиваємося за усі другорядні права, але не за право слідувати за Христом!

Є один із славетних авторів Вірменії, Нерсес Ламбронський, який виголосив промову на Соборі в Кілікії, що розглядав питання єднання Вірменської і Грецької Церков. Він сказав усім тим, хто там був зібраний: “Ви поставили усі ваші традиції на місце постаті Ісуса. Ви забули про Бога і на перше місце поставили ваші відмінності”. І він коментує той самий текст святого Павла, який ми з вами сьогодні чули (1 Кор 1:10-13). Уявляєте, це було на перетині 12 та 13 століття. Скільки часу триває це розділення! А ми далі лишаємося на тому самому місці, бо і сьогодні продовжуємо казати ті самі слова, які казали тоді. Трони є набагато важливіші за хрест. І саме тому це Богослужіння, на якому сьогодні молимось, є покутне. Ми мали би посипати нашу голову попелом.

Господь сотворив прекрасний і величезний сад. Про цей образ теж розповідає Нерсес Ламбронський. Він каже, що у цьому саду є багато різних квітів, і вся відмінність цих квітів творить невимовну красу цього саду. А ми – навпаки! Ми захотіли усе розмаїття квітів перемінити на лише одну однакову квітку. І якщо якась квітка є іншою від нашої, то кажемо, що її треба позбутися. Це насправді відповідає логіці цього світу, але немає нічого спільного з логікою Божою.

Подумаймо, якщо б у нашій країні усі християни мали би бажання забути про свої чвари і почали би просто служити українському народу – чи не думаєте, що ця війна би вже закінчилась? Чи не думаємо, що насправді сила любові могла би вже давно перемогти цей жах ненависті і протистояння? Натомість інколи саме ми запалюємо цей вогонь протистояння. І будемо відповідати перед Богом за цей гріх. Бо голос нашого брата Авеля кричить із землі до Бога. І ми не зможемо відповісти на питання, де є твій брат: “Хіба я є сторож брата мого?” Так, дорогі мої брати і сестри, ми є тими хоронителями нашого брата. І якщо ми не оберігаємо нашого брата, то перетворюємось на вбивцю нашого брата.

Слідувати за Христом – наше завдання. І коли апостоли, згідно Традиції, після Зіслання Святого Духа, пішли проповідувати Євангеліє по цілому світові, чи ви чули, щоб вони хоча б один раз почали між собою сперечатися, хто мав би йти в те чи інше місце, а хто – ні? Ми пригадуємо євангелізацію і проповідництво апостола Андрія, першого покликаного до цієї землі. У Римі – апостоли Петро і Павло, у Вірменії – апостоли Варфоломей і Тадей. І думаєте, у них був час сваритися між собою, коли вони проповідували Євангеліє? Навіть апостол Тома доходить до самої Індії. І всі ми, християни, пригадуємо імена тих апостолів, які, відповідно до Традиції, принесли першу вістку про спасіння на нашу землю. Чи ми вихваляємося у наших відмінностях, бо були відмінними апостоли? Чи навпаки ми не є ще більш з’єднаними, бо всі апостоли були апостолами єдиного Господа нашого Ісуса Христа?

Після багатьох років і багатьох століть, дорогі брати і сестри, ми і далі продовжуємо перебувати у цьому стані. Сьогодні, як ніколи, ми зрозуміли лише одну річ: що єдність Церков – це Божий дар. Бо саме Бог буде тим, хто прихилить наші серця і зруйнує наші амбіції, наші прагнення бути першими. Ми – учні того, хто навчив нас бути останніми. Тільки Дух Святий, що наповнить нас, зможе навернути наше серце.

Отож, слідуймо за словами Господа Ісуса, який, проходячи через землі відмінностей – Завулона і Нафталіма, каже: «Наверніться!» Тільки якщо навернемося, то опинимося вкінці в тому самому місці. Коли не будемо більше думати, що політика є тим, що нас об’єднує, чи наші балачки, чи наші зустрічі, чи наші формальні справи… А лише серце, сокрушенне у покаянні, яке зворушує Господа аби зробив чудо. Сьогодні можемо лише сказати: “Господи, нам не вийшло. Тільки Ти! Тільки Ти можеш зробити те, чого ми не можемо зробити. Чим більше ми дивимось на землю, тим більше починаємо розділятися. І чим більше дивимось на небо, тим більше прагнемо, щоби Ти зробив те, чого ми наразі ще не можемо”.

Я сьогодні є надзвичайно втішений тим, що між нами є Архиєпископ Маркос. Ми разом молимось. Я перебував 9,5 років у Вірменії як Апостольський Нунцій. І хочу розповісти вам одну історію, яка є для мене прикладом.

Коли помер Святіший Отець Іван Павло ІІ, я був у Вірменії і служив Святу Літургію за упокій його душі. Я приїхав до маленької вірменської католицької церкви у Єревані, і в той момент отримав телефонний дзвінок. Це був Його Святість Карекін ІІ, глава Варменської Апостольської Церкви, який зателефонував до мене і питає: «Де ти є?» Я відповідаю: «Ваше Святосте, ми якраз починаємо Святу Літургію за упокій усопшого Івана Павла ІІ». А він мені відповідає: «Я також хочу відслужити Літургію за упокій Івана Павла ІІ. Прийди до мого катедрального собору. Ми запросимо уряд і усіх послів. Я відслужу Святу Літургію за Папу, а вкінці ми разом з тобою відмовимо молитву за упокій його душі. Потім у тронному залі я приготую великий банкет і ми сядемо разом, а усі посли і урядовці прийдуть, щоби виразити слова співчуття з приводу смерті Папи тобі і мені”. І так відбулося.

Того дня я насправді відчув, що означає бути братами у Христі. Що означає серце, яке переступає обмеження людського розуму і доходить до розуміння суті віри. А нам, натомість, часом в певних моментах в певних церквах навіть важко перехреститися, бо не знаємо, якою буде реакція людей тої іншої церкви. Невже ми думаємо, що в цьому є вираз нашої віри? Отож, благаймо Бога, щоби із середини зворушив наші серця до покаяння! Бо ця Євхаристія, яка все може, ця Євхаристія, яка обмиває нас від гріхів, ця Євхаристія, яка дарує нам Тіло Христа, щоби ми всі стали єдиним тілом, могла би зреалізувати ту мрію, до якої прагнули численні генерації християн і яку наша мізерність не була нспроможною здійснити. Нехай Господь наверне наші серця! Нехай сокрушить нашу гордість! Хай Бог допоможе нам побачити у відмінності наших традицій той прекрасний Божий сад, у якому є розмаїття квітів, і у якому ми насолоджуємося тим, що інші квіти такі ж прекрасні, як і наші. Знаєте, як буде називатись цей сад? Цей сад буде називатись Небом!
Амінь.

Папа для України



Назад