26 травня 2017 року в київському конкафедральному соборі святого Олександра Архієпископ Мечислав Мокшицький, латинський митрополит Львова. Католицький Медіа Центр пропонує нашим читачам текст проповіді Архієпископа Мокшицького.
Високодостойні отці у єпископстві,
шановні отці і богопосвячені особи.
Дорога мамо з родиною,
улюблені брати і сестри.
Церква від свого заснування почитала і почитає пам’ять померлих, жертвуючи їм особливу допомогу, якою є Свята Меса. Метою цієї молитви є прохання про очищення і прощення кари за гріхи, щоб померлі могли дійти до зустрічі і споглядання Бога віч-на-віч. Святий Афанасій Антіохійській в одній із своїх проповідей на Воскресіння Господнє говорив так: «Померлі, над якими простягає свою владу Воскреслий, уже є не померлими, а живими. Бо саме тому панує над ними життя, щоб вже без страху смерті жили, як Христос, який, уставши з мертвих, більше не вмирає». Патріарх Антіохійський, який жив у 6 столітті, добре знав і розумів, що людське життя змінюється, але не закінчується, і коли дім земного паломництва розпадається, людина знаходить місце, обіцяне і приготоване їй Ісусом, який говорить до апостолів: «В домі мого Отця багато помешкань».
Сьогодні, коли збираємося в київському кафедральному соборі, щоб пом’янути померлого рік тому архієпископа Петра Мальчука, правда про це нас освітлює і це переконання дозволяє нам молитися про його спасіння. Якщо би було не так, якби ми не вірили у життя після смерті, наша молитва не мала би сенсу і не була би потрібною.
Віруючи в те, що життя змінюється, але не закінчується, ми можемо дякувати за дар життя, за діла і вчинки, за слова і навчання тих, які переступили поріг вічності. Тому сьогодні, згадуючи померлого архієпископа Петра, дякуємо за його коротке, але як же насичене життя. За його покликання до богопосвяченого життя у францисканській родині, за священство, єпископське служіння у двох дієцезіях: Одесько-Сімферопольській і Київсько-Житомирській. Робимо це словами святого Франциска з Ассізі, якого архієпископ вибрав на свого провідника і який у Гімні прослави Створіння написав: «Будь прославлений, мій Господи, нашою Сестрою – тілесною смертю, якої жодна жива людина не може уникнути. Біда тим, хто помре в смертельних гріхах. Блаженні ті, кого знайде в твоїй пресвятій волі. Тому що друга смерть їм не зробить шкоди». Прославляйте і благословіть Господа, дякуйте і служіть йому з великою покрою.
Улюблені брати і сестри, наша сьогоднішня молитва – це реколекції, які через несподівану смерть проголошує до нас із іншого берега життя архієпископ Петро. Це він нас зібрав і впроваджує нас у таємницю життя, в якому ми ще перебуваємо, і в таємницю смерті, в якій будемо мати свою частку. У таємниці життя, подорожуючи по землі, ми захоплюємося актом створіння, дивимося на дітей і старших, торкаємося колисок і гробів, є свідками народження і помирання, любові та смерті. Тому з глибокою задумою стаємо і слухаємо голосу Церкви, яка говорить, що таємниця людського життя проявляється найбільше перед лицем смерті. І усвідомлюємо собі, що питання про сенс смерті – це питання про сенс життя. Якщо живемо згідно з божим задумом, у ньому немає сумніву і страху, воно сповнене надії обітниці Христа. Нехай не тривожиться ваше серце, бо Той, хто воскресив із мертвих Ісуса, разом із ним поверне й ваше життя.
Коли ж споглядаємо таємницю смерті, віра говорить нам, що Бог створив людину для безсмертя, творячи її образом власної вічності. Бо християнин, незважаючи на страх, який зроджує в ньому смерть, з надією визнає істину віри. Вірую в воскресіння плоті і вічне життя без сліз, страждання, болю і крику, розпачу. Сповнений радості перебування з Богом і пізнання його таким, яким Він є. Тому з надією уповаємо на Того, Який воскресив юнака з Наїна, Який воскресив Лазаря, Який помер на Голгофі, а потім воскрес. І те, що Христос зробив із Лазарем, повертаючи його до життя, вчинить у набагато більшому вимірі з нами в таємниці Воскресіння. Нехай, отже, з цієї надії випливає для нас свідомість повної відповідальності за життя, за вчинки, за слова, навіть за внутрішні рішення. Ідеться не тільки про те, що сталося, а про відповідальність за дані нам можливості. Святий Йоан Павло ІІ сказав: «Різними дорогами біжить людське життя, але всі шукають щастя і любові. Тому нехай нашою молитвою буде: Господи, не дозволь мені ніколи відлучитися від тебе!».
Улюблені. Смерть можна порівняти до кількох хвилин у потязі, який в’їхав в тунель. Зовні темно, лише в вагоні є світло завдяки електриці. Пасажири можуть собі пригадувати гарні краєвиди, які щойно бачили, і мати надію, що побачать їх знову, коли закінчиться тунель. Людина в своєму житті двічі переживає такі миті, які нагадуюь поїздку тунелем. Уперше при народжені, а вдруге – коли помирає і впадає в темряву смерті, щоб почати нове життя з тими, які випередили її в цій подорожі. Святе Писання і навчання Церкви вказують на смерть як на необхідний перехід до нового, кращого життя. До життя без усяких бід. Це нове життя є останньою метою людини і доповненням сенсу усього, що було раніше. Так розуміють це передусім ті, що вірують, які через Ісуса носять у собі вічне життя. Надіємося, що й ми є тими людьми, що і архієпископ Петро Мальчук був такою людиною.
У 16 розділі Діянь апостолів маємо коротке свідчення праці святого апостола Павла: «Церкви утверджувалися у вірі і росли числом щоденно». Я переконаний, що сьогодні можу повторити це щодо пастирського служіння архієпископа Петра Мальчука, який залишився в нашій пам’яті як добрий пастир, який несе мир і добро. Вірую також, що колись ці слова можна буде сказати і про нас. А це буде тоді, коли ми перебуватимемо в поставі вдячності за той дар, яким є для людини інша людина. Тому нехай наша молитва буде подякою за іншу людину. За архієпископа Петра, який тут, на землі, був для нас даром. А сьогодні даром йому буде Милосердний Бог. Амінь.
Католицький Медіа-Центр