Новини

Назад

Сьогодні, 19 січня, літургічний спомин святого Йосипа Себастіяна Пельчара (1842-1924)

: 113 2020-01-19 11:51:21

Св. Йосип Себастіян Пельчар – канонізований єпископ, один з трьох, про яких ми розповідаємо в проекті «Місто Святих». Він жив у часи, коли Польща була поділена – на землях, котрі належали Австрії, у Галичині. Хоча св. Йосип Пельчар не був пов’язаний з Краковом впродовж всього свого життя, він провів у цьому місті довгі роки.

На фундаменті любові й молитви

Йосип Себастіян Пельчар народився 17 січня 1842 року в Корчині на Прикарпатті, як один з чотирьох дітей багатьох землеробів. Його батько, Войцех, займався в основному господарством. Мама Йосипа, Маріанна, була мистецькою душею: любила музику та поезію. Вона була також дуже побожною: кожного з дітей, ще перед тим, аніж вони народилися, довіряла Пресвятій Богородиці, здійснюючи паломництво до Санктуаріуму в Лежайську. Йосип Пельчар ріс, отож, в домі, міцним фундаментом якого були взаємна любов і повага, а також працьовитість і молитва.

Я буду священиком!

Йосип вчився у парафіяльній школі та в гімназії. Дуже любив вчити історію і вже тоді мріяв про наукову кар’єру. Попри це, в гімназії прийняв рішення, що хотів би стати священиком. Після закінчення гімназії, в 1860 році, він вступив до Перемишльської Духовної Семінарії. Священичі свячення прийняв 1864 року. Мав тоді 22 роки (отримав дозвіл від Папи, оскільки тоді йому бракувало 1,5 року до віку, в якому, «згідно з регламентом», можна було б прийняти свячення). Місяць після приміційної Служби Божої він прибув до Самбора – своєї першої парафії. Попри те, що був тут тільки рік, своєю працьовитістю і зичливістю здобув собі симпатію парафіян – особливо, молоді. Був товариським, лагідним. Попри молодий вік, вже тоді в ньому можна було пізнати доброго проповідника, сповідника та духовного провідника.

2 університети – 2 роки – 2 докторські роботи

1866 року він приїхав вчитися до Риму. Тут замешкав у новоствореній Польській колегії, котра належала братам воскресенцям. Він вчився теології у єзуїтів у Римській колегії, а права – у Папському Інституті св. Аполінарія. На цих двох напрямах здобув ступінь доктора. Час, проведений у Римі, значно вплинув на подальше життя св. Йосипа Пельчара. Він зустрівся з Папою Пієм IX, з визначними провідниками духовного життя і користав з виняткового клімату Вічного Міста. Багато читав. Тоді також почав писати свою першу книжку – «Духовне життя, або ж християнська довконалість». Захоплений постаттями св. Ігнатія та св. Станіслава Косткі захотів поповнити ряди єзуїтів, стати місіонером, апостолом Христа. На реколекціях же ж розпізнав, що його апостольська місія матиме однак локальний вимір і після захисту докторської роботи він повернувся до Перемишля.

Місія: людина

Його надихнули слова Папи Пія IX, які він почув у Римі: «Ви повинні воскресити католицький дух і бути як свічки, котрі світять у темноті». У цьому випадку «темнотою» була Батьківщина і напружена політична ситуація, яка тоді тут панувала. Після наступного невдалого повстання (1863 р.) у боротьбі за незалежність і пов’язаних з цим репресіями, поляки дуже потребували підтримки і скріплення сердець. Отож, можна сказати, що о. Йосип також розпочав боротьбу за незалежність поляків, за свободу духа.

Праця – молитва – праця – молитва...

Після повернення з Риму він розпочав працювати вікарієм у найбіднішій парафії у дієцезії – у Воютичах. Попри виконання всіх душпастирських обов’язків, він мав досить вільного часу, котрий використовував на молитву і читання духовної літератури. Під час своєї душпастирської праці зауважив, що має сильну потребу допомагати найбіднішим. Саме тоді він зініціював створення Товариства жінок св. Вінсентія а Пауло, котре піклувалося про убогих з міста і околиць.
Невдовзі о. Йосип зайняв посаду префекта в перемишльській семінарії. Люди охоче і з великою довірою приходили до нього за порадами і втіхою. Поміж іншим, він писав книжки на духовну тематику. Був дуже відповідальною і прозорливою людиною, на нього можна було покластися. Тому йому довіряли щоразу більше обов’язків і надавали ще і ще функцій, які б він мав сповняти. Він приймав це з покорою і відданістю. Безкінечна праця відбилася на його здоров’ї. Він прагнув відпочинку і спокою, котрий, як йому здавалося, знайде за монастирським муром. Постановив податися на прощу до Святої Землі. Там він повернув собі духовні сили та внутрішній спокій, котрого так дуже потребував. Змінив бачення своєї священичої місії – прийняв свої недосконалості та слабкості, жертвуючи увесь труд Богу. Змирившись зі станом здоров’я, котрий погіршувся, шукав менш обтяжливої праці. В цей час було оголошено конкурс на очолення однієї з кафедр теологічного факультету Ягеллонського університету у Кракові.

Пульсуюче Серце в Місті Королів

Отець Йосип Пельчар став професором церковної історії і канонічного права Ягеллонського університету. Після того, як прибув до Кракова, пару років жив у францисканському монастирі, де щоденно служив Літургію у каплиці Матері Божої – Сумної Добродійки Кракова, довіряючи їй кожен наступний день. Став також монахом ІІІ Чину св. Франциска. Впродовж лише кількох років «реанімував» теологічний факультет Університету. Здійснив також величезний вплив на решту викладачів і професорів, котрі за його прикладом змінили спосіб навчати, акцентуючи на самостійному мисленні студентів. У 1882/83 роках він став ректором Ягеллонського університету і подбав про будівництво його нового приміщення, котре дотепер є головним будинком Ягеллонського університету – Колегіум Новум (Collegium Novum).

Був президентом Товариства Народної Освіти, яке зорганізувало близько 600 бібліотек і книгарень, де можна було позичити книжки. Чуйний до людської біди, допомагав найубогішим і щомісяця віддавав велику частину своєї професорської зарплати на харчі для студентів. Девізом о. Йосипа були слова: «Все для Найсвятішого Серця Ісусового через непорочні руки Найсвятішої Діви Марії». Звідси походить назва створеного Пельчаром монашого згромадження. 1894 року свою діяльність розпочало Згромадження Служебниць Найсвятішого Ісусового Серця, котре називають серцянками. Це згромадження відразу почало опікуватися осередком для убогих дівчат. Першою настоятелькою нового згромадження стала блаженна матір Людвіка Щенсна, котру прислали з частини польських земель, котра в цей час була окупована Росією, до Кракова, за дорученням блаженного Ґонората Козьміньського, капуцина. Цей вибір виявився пострілом в «10». Місія Згромадження, тобто служіння ближнім і поширення культу Найсвятішого Ісусового Серця, набирала темпу і невдовзі його діяльність сягала вже поза межі Галичини. В наш час серцянки служать потребуючим у Франції, Італії, США, Україні, Лівії чи Болівії.

Урочисте повернення до Перемишля

1899 року о. Йосип повернувся до свого Перемишля – був призначений перемишльським суфраганом. За рік після цього єпископ ординарій помер і 1901 року єпископ Йосип Себастіян Пельчар розпочав свою душпастирську працю, котра тривала 24 роки, аж до його смерті.
Йосип Пельчар мав 57 років, коли став єпископом. Попри нездужання, він й надалі активно діяв на розлогій території своєї дієцезії. Поміж організацією наступних благочинних і патріотичних ініціатив, він знаходив час на чисельні відвідини у парафіях. Кажуть, що всі обов’язки, які ефективно виконував єпископ Йосип Пельчар, можна було б розділити на чотирьох єпископів.

Єпископ Йосип Пельчар помер 28 березня 1924 року. Він був похований у підземеллях церкви Найсвятішого серця Ісусового. Тепер його останки спочивають у перемишльській катедрі. Беатифікація єпископа відбулася 2 червня 1991 року в Ряшеві. Канонізація відбулася 12 років пізніше – 18 травня 2003 року у Римі. Обидві урочистості очолював Папа Іван Павло ІІ.

Джерело: archive.krakow2016.com

 



Назад