Новини

Назад

Сезон паломництв в Україні: архієпископ у кросівках

: 1766 2017-07-10 18:02:44

В Україні триває «сезон паломництв». Прочани Кам’янець-Подільської дієцезії йшли до Летичева, а прочани Львівської архідієцезії мандрували до Матері Божої Миру та Поєднання у Більшівцях. Зараз тривають паломництва до національного санктуарію у Бердичеві і до марійського центру у Зарваниці. Ми ж зупинимося на прощах у Львівській архідієцезії за участю архієпископа Месчислава Мокшицького.

 

За традицією, Львівський митрополит архиєпископ Мечислав Мокшицькій хоча би на день приєднується по черзі до кожної із груп, щоб молитися разом, долати паломницький шлях, спілкуватися та співати.

Цьогоріч кореспондент CREDO, Віта Якубовська супроводжувала митрополита, щоби наші читачі змогли побачити, як голова Конференції римо-католицьких єпископів взуває кросівки, бере до рук розарій і робить те, що дуже любить — йде у паломництво. Пішки. Багато кілометрів. Відпочиває з усіма на траві, ділить з паломниками трапезу та пригощає морозивом.

Першого дня паломництва митрополит відвідав львівську групу, наступного — очолив урочистості у Летичеві, а в п’ятницю зранку вже зустрічав у Підгайцях паломників із Тернополя. Щоби встигнути до всіх, довелося встати о 5.00 год. До Бережан ми їхали у густому тумані, температура повітря була 8 градусів і архиєпископ переживав, щоби «діти вночі не змерзли». Він потім питав їх, як вони спали і чи не було їм зимно. Спільний шлях із тернопільською групою розпочався від Святої Меси. Під час проповіді владика сказав, що у паломництво йдуть не для того, щоби щось побачити, а для того, щоби щось пережити, досвідчити. І під таким гаслом вирушив разом із ними у дорогу. Молодь горнулася до свого пастиря, хотіла по чути його слово, просила його написати щось на згадку про паломництво на бейджах та пісенниках, просила про спільне фото. Архиєпископ нікому не відмовив. Всіх почув, усім відповів, позував до фото з усіма охочими. Дорогою благословляв місцевих мешканців та залишав їм на згадку діткам іконки.

Дорогою учасники прощі ділилися своїми враженнями, розповідали, як долають труднощі та пояснювали, заради чого прикладають стільки зусиль. Отець Петро Франків OFMConv із парафії у Мацьківцях розповів як їхня група дає собі раду в дорозі, долає труднощі та як переживає паломництво: — Наша група не дуже велика — 60 осіб. Але це просто суперові люди! Йдеться нам дуже добре, маємо прекрасну атмосферу, духовну і товариську. Бачу, як глибоко переживаються конференції, які виголошують наші отці та сестра Віра. Перші травми також вже є: пухирі, мозолі, сонячні опіки. Але знаєте, як то кажуть: якщо є мозолі, то паломництво вдалося. У мене взагалі такий досвід, що чим більше перешкод під час організації чи при виході паломництва, тим більше підтверджень на те, що це є діло Боже, бо злий не спить і хоче руйнувати, перешкоджати. Але якщо Бог з нами, то хто проти нас?

Також паломник Роберт поділився своїми думками про важливість паломництва та силу молитви: — Ми йдемо у паломництво до Матінки Божої з одним спільним наміром: молитися за мир в Україні та світі. Нам він дуже потрібен. Зустрічаючись із ветеранами ІІ Світової війни, дітьми воєнної епохи, які пройшли через голод, розруху, комунізм, духовний занепад ми можемо почути від них, наскільки це було страшно і вони просять Бога, щоб таке ніколи не повторилося. І ми йдемо молитися, щоб ми, наші діти і внуки, не досвідчували ніколи наслідків війни. Також кожний має свої особисті наміри: за навернення, за дар материнства, за здоров’я, за Церкву — за все молимося і за всіх, адже диявол не спить. А Ісус нам казав, щоб ми були чуйними та молилися, бо не знаємо ані дня, ані години. Тому йдемо у паломництві, стримуємо зло молитвою і завдяки тому, зазнаємо Божого Милосердя.

Отець Микола Орач OFMConv, настоятель парафії у Кременчуці: — Нас мало бути 5 осіб, але так склалося, що є лише двоє: я та ще одна парафіянка. Решту викликали на роботу. Ми отак вдвох гордо презентуємо Кременчук, долаємо труднощі – ноги болять, мозолі, сонце пече. Але крім того все добре. Просто прекрасно! З тернопільською групою йду вже вдруге, два рази йшов із львівською групою. Але тернопільська, зізнаюсь, мені подобається більше, бо вона менша, компактніша, а відтак має таку більш камерну атмосферу. З великими групами такого важко досягти.

Після спільної Хресної Дороги та кількох десятків кілометрів, зарядившись позитивом та підкріпившись обідом, ми попрощалися із тернопільськими паломниками та приєдналися до паломників зі Снятина. Архиєпископ привітався з усіма учасниками, отримав хустинку паломника та приєднався до молитви на Розарії у намірах, які кожний із учасників зібрав йдучи у паломництво. На короткому перепочинку митрополит, пригостивши прочан морозивом, сів на траву у затінку та разом з усіма насолоджувався хвилею перепочинку.

Дорогою, сестра Яніна зі Згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія розповіла про тих, із ким прибула на паломництво та пояснила, чому вважає участь у піших прощах важливим елементом християнського життя: — Ми з групою із 13 осіб прибули із Одесько-Сімферопольської дієцезії. Ось уже вдруге йдемо із тернопільською групою. Дуже радіємо, що можемо взяти участь. Нас тут прийняли з великою радістю. Бачу, що моя молодь вже інтегрувалася з групою, потоваришували з людьми. Для мене було дуже важливо привезти сюди молодь звідти. Мені хотілося, щоб вони побачили чим живуть їхні ровесники на Західній Україні. Я сама з Буковини і приїхала працювати до Одесько-Сімферопольської дієцезії, коли мені було 23 роки. Застала там духовний занепад, брак моральних цінностей, словом, багато роботи. А така інтеграція, така форма спілкування та спільної молитви, як паломництво дуже допомагає у формуванні духовності. Надвечір ми прибули на місце ночівлі — у c. Єзупіль. Там паломників уже чекали місцеві мешканці та настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії. Ще один день паломництва підійшов до завершення. На спільній Месі, яку очолив митрополит Мокшицький, прочани подякували Богові за день, вислухали Боже Слово та прийняли Христа у Євхаристії, щоб підбудувати свої сили. Попри втому від кілометрів доріг під палючим сонцем, паломники ще мали силу співати на славу Божу, радіти гостинності настоятеля та сміятися із його жартів. Залишивши паломникам своє пастирське благословення, архиєпископ повернувся до Львова, щоби наступного дня знову зустрітися, але вже у Більшівцях. Дорогою додому митрополит Мокшицькій зізнався, що дуже симпатизує снятинській групі, бо вони долають значно більше труднощів, ніж інші, крім того це дуже юна група за складом учасників і дуже вже гарно співають.

Підсумовуючи ці паломницькі дні, архієпископ сказав: — Від зорі історії спасіння людина була включена Божим планом у паломництво. Через Авраама, що йшов до Обіцяної землі, чи Мойсея, що виводив ізраїльтян із єгипетської неволі, а також Ісус, що йшов у Єрусалим. Також і ми, згідно зі своєю християнською традицією мандруємо до нашої Небесної Батьківщини, відвідуючи різні святі місця, такі як Свята Земля, різноманітні санктуарії, розсіяні по світу, а також ті, що маємо у своїй країні, у своїй дієцезії. Львівська архидієцезія має багату паломницьку традицію. Майже у кожному деканаті є Марійний санктуарій, який полегшує вірянам долучення до такої форми побожності. Радію, що кардинал Мар’ян Яворський, повернув свого часу привілеї санктуаріїв усім храмам, які були паломницькими осередками у довоєнні часи. Особливим місцем для Львівської архидієцезії є санктуарій Божої Матері Святого Скапулярію у Більшівцях, яку ми звемо Матір’ю Миру та Єдності.

Я щороку стараюся відвідати всі групи і йти з ними у цьому паломництві, молитися разом із ними, співати, служити для них Меси. Для мене особисто, паломництва були і є важливою частиною мого духовного життя. Саме вони залишили на мені особливий відбиток, стали частиною моєї формації, як людини, та вплинули на вибір мого покликання. Ще маленьким я ходив у паломництва до Пацлавської Божої Матері, а вже семінаристом та священиком неодноразово ходив у паломництва до Ясногурської Божої Матері. Паломництва укріпили мою віру, а одночасно допомогли мені формувати характер та особисті якості. Саме тому мені так залежить на тому, щоби паломництва стали доброю традицією для вірян нашої архидієцезії, щоб якомога більше людей могло скористатися із цієї великої благодаті та дару, яким є паломництво. Перебування разом на молитві, спільне долання труднощів, ділення добром та підтримкою — це ті плоди, які залишаються з учасниками назавжди. Це форма Нової Євангелізації, адже люди єднаються довкола Христа завдяки Марії.

Мене переповнює радість, бо кількість паломників цього року зросла. Видно, що віряни відчувають необхідність молитви у важкий для них та країни час. Паломників зі Львова вирушило 260, Із Тернополя 60, Снятина та Заболотова 150, а також збільшилася група з Франківська. Не може не тішити факт, що багато молоді йде, а також діти від 6 до 12 років. Вони, як святі Франциск та Гіацинта, занесуть до Марії молитви за мир в Україні і будуть молитися про навернення. Підчас нашого паломництва ми зустрілися із відкритістю та гостинністю місцевих мешканців, котрі виходили нам на зустріч, вітали нас, частували, ділилися тим, що мають, просили нас про молитву, приймали на нічліг. Це зігріває моє пастирське серце.

Автор : Віта Якубовська

Назад