Новини

Назад

Проповідь Понтифіка до духовенства та богопосвячених осіб у санктуарії св. Йоана Павла ІІ

: 840 2016-07-30 23:09:40

Сьогоднішній день Святий Отець розпочав з відвідування Санктуарію Божого Милосердя в Лагєвніках, де на нього чекали сестри із Згромадження Матері Божої Милосердя і дівчата, якими опікуються монахині. Після молитви над могилою святої Фаустини Ковальської, Папа проїхав на папамобілі до Базиліки Божого Милосердя, де пройшов через Двері Милосердя. Після, відбулася Літургія Примирення, під час якої Святіший Отець сповідав молодь.

Потрібно зауважити, що Папа Римський Франциск є третім, після св. Йоана Павла II і Бенедикта XVI, котрий відвідує Санктуарій Божого Милосердя, але першим, хто в ньому сповідав вірних. Також сказав пару слів присутнім: "Господь хоче, щоби ми сьогодні ще більше відчули Боже Милосердя. Щоби ніколи не віддалялися, навіть тоді, коли думаємо, що ми - найгірші. ТОму використаймо цей день так, щоби досвідчити Божого Милосердя. І молімося до Матері Милосердя".
О 10.30 відбулася Свята Меса у храмі святогоЙоана Павла II, де зібралося близько 2 тисяч осіб: священиків, ченців, черниць і семінаристів.

 

Проповідь Папи Франциска до богопосвячених осіб

 

Фрагмент Євангелія, який ми слухали (пор. Йн 29, 19-31), говорить нам про місце, про учня і про книгу. Місцем події є те, де перебували учні в Пасхальний вечір: про нього лише сказано, що двері були зачинені (в. 19). Минуло вісім днів, а учні ще перебували в цьому домі, а двері надалі були зачинені (в. 26). Ісус входить в це місце, стає посередині і приносить свій мир, Святого Духа і відпущення гріхів : одним словом - милосердя Бога. У цьому зачиненому місці сильно розноситься заохочення, яке Ісус скеровує до своїх учнів: "Як Отець Мене послав, так і Я вас посилаю" (в. 21).
Ісус посилає. З самого початку Він прагне, щоби Церква виходила, щоби йшла у світ. Хоче, щоби робила це так, як Він сам це зробив, як Він був посланий Отцем у світ: не як сильний, але у вигляді слуги (пор. Флп 2, 7), не "щоби Йому служили, але щоби самому служити" (Мк 10, 45) і нести добру новину (пор. Лк 4, 18); подібно також і ті, які до Нього належать, є розіслані увесь час. Вражаючий контраст: Коли учні закривалт двері зі страху, Ісус посилає їх на місію; хоче, щоби вони відкрили двері і вийшли поширювати з силою Святого Духа прощення і Божий мир.

Цей заклик скерований також і до нас. Як же не почути тут луни великого заохочення святого Йоана Павла II : "Відкрийте двері"!? Однак у нашому житті - священиків і богопосвячених осіб, часто може з`явитися спокуса, щоби зі страху, або заради вигоди, залишитися трішки закритими в нас самих і в наших середовищах. Але Ісус вказує дорогу лише в одному напрямку: вийти з наших обмежень. Це подорож без зворотнього квитка. Йдеться про те, щоби зробити вихід з нашого "я", щоби втратити своє життя задля Нього (Мк 8, 35), прямуючи дорогою дару з самого себе. З іншого боку, Ісус не любить доріг, якою прямують "наполовину", не любить на пів прикритих дверей, подвійного життя. Він вимагає вирушити в дорогу без обтяжень, вийти відмовляючись від своїх забезпечень, бути міцними лише в Ньому.

Іншими словами, життя Його найближчих учнів, до грона яких ми покликані, складається з конкретної любові, тобто служіння та готовності; це життя, де не має зачинених просторів і приватної власності, для власної зручності. Той, хто вирішив уподібнити все своє життя до Ісуса, не вибирає вже своїх власних місць, але йде там, де був посланий; готовий відповісти Тому, Який його кличе, не вибирає вже навіть часу для себе. Дім, в якому він мешкає - не належить йому, оскільки Церква і світ є відкритими місцями його місії. Його скарбом є впроваджувати Господа в самий центр життя, не шукаючи іншого скарбу для себе. Таким чином учень Ісуса уникає ситуацій самозадоволення, які поставили би його в центрі, не стає на хистких постаментах світової могутності, не опирається на вигоді, які послаблюють євангелізацію; не марнує часу на планування безпечного і заможного майбутнього, щоби уникнути ризику стати ізольованим і закритим, зачиненим в тісних мурах егоїзму без надії і радості. Задоволений в Господі, він не задовільняється пересічним життям, але горить прагненням свідчення і дістатися до інших; любить ризик і виходить, не обмежений прокладеними дорогами, але відкритий і вірний тим шляхам, які вказує Святий Дух: не погоджується на "пусте" життя, але радісний з євангелізації.

По-друге, в сьогоднішньому Євангелії, з`являється постать єдиного учня, названого на ім’я - Томи. У своєму сумніві і прагненні зрозуміння цей учень, також доволі упертий, трохи схожий на нас і ми відчуваємо до нього симпатію. Не знаючи про це, він дає нам великий дар: наближає нас до Бога, бо Бог не ховається від до того, хто Його шукає. Ісус показує йому свої славні рани, говорить йому доторкнутися до нескінченної ніжності Бога, до живих знаків того, як багато вистраждав Він з любові до людей.

Для нас, учнів, дуже важливим є помістити наше людство у контакт з тілом Господа, тобто принести Йому довірливо і з повною щирістю, аж до кінця, те чим ми є. Ісус, як сказав сестрі Фаустині, радіє, коли ми говоримо Йому про все, не нудиться подіями нашого життя, про які Йому і так відомо, очікує, що ми будемо ними ділитися, а навіть описом наших днів (пор. Щоденник, 6.09.1937). Таким чином шукається Бога через таку молитву, яка була б прозора і не забувала про визнання і віддання бід, трудів і протиріч. Серце Ісуса здобувається щирою відкритістю, серцем, яке вміє розпізнати і оплакувати свої слабкості, з довірою в те, що саме там буде діяти Боже милосердя. Чого Ісус від нас очікує? Прагне Він сердець справді посвячених, які живуть пробаченням, отриманим від Нього, щоби його переливати зі співчуттям на братів. Ісус шукає відкритих і делікатних сердець у стосунку до слабких - в жодному разі не суворих; сердець м`яких і прозорих, які не удають перед тими, котрі мають в Церкві завдання вказувати дорогу. Учень не вагається ставити собі запитання, має відвагу переживання сумнівів і віддання іх Господу, форматорам і настоятелям, без калькуляції і поміркованості. Вірний учень пильно і безустанно знаходиться в розпізнні, знаючи, що серце потрібно виховувати щодня, почавши від почуттів, щоб уникнути всілякої лицемірності в поставах і в житті.

Апостол Тома, під кінець свого палкого пошуку не тільки повірив у воскресіння, але знайшов в Ісусі весь сенс свого життя, віднайшов у Ньому свого Господа; сказав Йому: "Господь мій і Бог мій» (в. 28). Варто, щоби ми щоденно молилися цими прекрасними словами, які можемо Йому сказати: Ти є моїм єдиним добром, дорогою мого паломництва, серцем мого життя, Ти є всім.

У останньому вірші, який ми почули, мова йде про книгу: йдеться про Євангеліє, в якому не описано багато інших знаків, здійснених Ісусом (в. 30). Ми можемо зрозуміти, що після Його великого знаку милосердя, не потрібно було додавати вже інших знаків. Але існує певний виклик, є місце на знаки, які маємо здійснити ми, які отримали Духа любові і покликані до поширення милосердя. Можна сказати, що Євангеліє, жива книга Божого милосердя, яку потрібно невпинно читати і перечитувати заново. Ця книга має весь час на кінці читсі листи: вона залишається відкритою книгою, до написання якої ми покликані, - тим самим стилем, тобто виконуючи справи милосердя. Я питаю вас: як виглядають листки книги кожного з вас? Чи щоденно ви в них пишете? Чи трохи записані, а трохи ні? Чи може пусті? Хай нам в цьому допоможе Божа Матір: Вона, яка у повній мірі прийняла Боже Слово у житті (пор. Лк 8, 20-21), хай дасть нам благодать бути живими письменниками Євангелія; хай наша Мати Милосердя вчить нас конкретно піклуватися про рани Ісуса Христа в наших потребуючих братах і сестрах, як близьких так і далеких, хворого і мігранта, бо служачи страждаючому ми віддаємо честь тілу Христа. Нехай Діва Марія допомагає нам присвячувати себе до кінця задля добра тих вірних, яких нам доручив Господь, і носити тягарі один одного, як справжні брати і сестри в спільноті Церкви, нашої святої Матері.

Дорогі брати і сестри, кожен з нас носить в глибині серця найбільш особистий листок книги милосердя Бога : ним є історія нашого покликання, голос любові, яка покликала і змінила наше життя, ведучи нас до того, щоби залишити все за Його словом і піти за Ним (пор. Лк 5, 11). Тому оживімо сьогодні з вдячністю пам`ять про Його поклик, сильніший ніж будь-який опір і важку працю. Продовжуючи звершення Євхаристії, центр нашого життя, дякуймо Господу, бо увійшов у наші зачинені двері зі своїм милосердям; бо, подібно як Тому, покликав нас по імені; бо дає нам благодать подальшого писання Його Євангелія любові.

Джерело: Католицький Медіа-Центр



Назад