Новини

Назад

Покровитель 31 липня святий Ігнатій Лойола

: 83 2017-07-31 22:17:02

Він був військовим. Сміливий, запальний і талановитий ідальго жив заради приємності і слави. Його життя кардинально змінилося після бойового поранення. До старого життя Ігнатій не повернувся ніколи. У новому - прославив Христа аж до країв світу і продовжує допомагати Церкві до сьогодні.

До свого навернення, відзначає Антоніо Сікарі, Іньїго де Лойола вважав себе хорошим християнином. Але тільки після навернення він ним став. Життя (і особливо наслідки життя) св.Ігнатія Лойоли широко відомі: народився 1491 року в Наваррі, помер 1556 року в Римі, заснував Товариство Ісусове, був дуже вимогливим духовним провідником і залишив по собі особливу школу молитви. Так, він був християнином, у сенсі охрещеною людиною, яка виконує те, що загалом вимагається, ходить на св.Месу, вміє перехреститися на вівтар або ікону, і більше нічим себе не обтяжує.

Іньїго зростав при королівському дворі, а найбільшу втіху йому приносили розкішний одяг і будь-яка, кожна можливість похизуватися в бойових мистецтвах, повиблискувати зброєю. Крім того, серце його було опановане мріями про одну високородну даму, заради якої він був готовий здійснити всі подвиги на світі. Однак дама була надто високого роду як на баскського шляхтича, доля їй судилася інакша. А запальний і рвучкий Ігнатій після однієї безнадійної битви (але шалено прекрасної, так що навіть вороги поставилися до нього з повагою) опинився з розтрощеною ногою в батьківському домі, де був змушений довго перебувати у спокої. Що для цієї натури було мало можливим. Він просив книжок. Інтернету не було (на щастя, певно). Йому принесли популярне в ті часи читання – «Золоту легенду» Якова Ворагінського і «Життя Христа». Захоплені Прекрасною Дамою думки повернули в інший бік: якщо св.Франциск таке зробив – то і я повинен; якщо св.Домінік таке зробив – то і я повинен! Крім рвучкості, а також шаленої впертості, Іньїго мав ще й таку рису характеру, як здатність спостерігати за собою і робити точні висновки.

Він помітив закономірність: роздуми про Бога і святих спершу йдуть важко, а потім приносять дедалі більше радості, а роздуми про світські задоволення приносять спершу велику насолоду, потім же залишають у душі сум і неспокій. Отак він вирушив у внутрішній шлях. А як одужав, то вирушив і в шлях «зовнішній»: став паломником, який добирається до Святої Землі. Сам себе інакше, ніж «паломник», не називав. По дорозі він мав кілька видінь, дедалі більше пізнаючи віру, і «стаючи немовби інакшою людиною». Все те, що «теоретично», зовнішньо чув у храмі про Трійцю, Втілення, священство, стало для нього зрозумілим і «своїм», внутрішнім знанням. Те, на чому спіткнулися богословські шукання Лютера, для Лойоли було ясне. Однак це не означало, що не потрібно вчитися (і вчити). У 33 роки, вперто, всупереч насмішкам, Лойола сідає за школярську парту. Він навчався в різних місцях, і повсюди довкола нього були товариші, яких він навчав своїх методів духовного пізнання. Духовні вправи він ретельно записував у спеціальну книжечку, яку так і назвав.

Інквізиція кілька разів займалася ним, оскільки він навчав духовних речей, не бувши священиком; але розгляди завершувалися позитивно. 1537 року він з кількома товаришами прийняв свячення, і так виникло Товариство Ісусове. Особливість нової спільноти полягала в тому, що вона проголошувала себе «солдатами Христа» і складала особливу присягу на вірність Церкві. Лойола залишився вірний собі, але його «воїнське» покликання Бог сформував інакше, ніж він це собі уявляв. Принцип покликання у єзуїтів був жорсткий: хто не годиться для світу, не годиться й нам. Це перекликається з думкою св.Максиміліана Марії Кольбе: «Святий має бути толковим, метким, а не роззявою». І ще – у солдати Христові йде той, хто зробив вибір і зважився, а не той, хто довго думає, не знає, де себе прилаштувати. До єзуїтів не приймають того, хто «пробував» шляху в інших згромадженнях. І в них немає випробувальних термінів, «часу на придивляння»: або ти йдеш на цю війну, або ти нам не годишся. Відповідаючи на знаки часу, Лойола скасував спільне читання Бревіарію для своїх співбратів, зробивши наголос на індивідуальну молитву та особливо на «розумну» молитву. В часи Реформації замало було спільного вимовляння молитов уголос. Солдатом мав стати кожен. Лойолі та його співбратам це вдалося.


Джерело: CREDO



Назад