Новини

Назад

Отець декан Мар’ян Попеляр про Воскресіння Христове-2021: час, коли смуток сподобив надію.

: 102 2021-04-06 12:32:19

Цього року католики зустрінуть Великдень майже на місяць раніше за своїх православних братів, що трапляється дуже рідко. Тож журналісти Чортків.City запросили до розмови – з метою охопити кілька аспектів сьогодення – декана Чортківського деканату Римсько-Католицької Церкви, настоятеля парафії св. Петра і Павла с. Білобожниця отця Мар’яна Попеляра. Бесідували минулого понеділка – відразу після Пальмової (Вербної, Квітної) неділі. Попереду стелився Страсний тиждень.

– Прошу отця, яким буде Ваше слово напередодні одного з найбільших християнських свят, помітного особливим торжеством для кожної душі? І чи матиме воно певний відбиток, спричинений відомими на нинішню пору сумними світовими подіями, зокрема пандемією?

– Дійсно, як Ви зазначили, вчора ми розпочинали так звану Пальмову неділю. Інакше кажучи, неділю Страстей Господніх. Хоча вона так дивно називається. Бо Ісус вчора в’їхав до Єрусалиму і люди співали Йому «Осанна!», вони тішились, стелили пальмове гілля, квіти, вони вітали Його як Царя. Але одночасно – власне за декілька днів ситуація зміниться. Цей тиждень у Римсько-Католицькій Церкві – це є Великий тиждень. У більшості храмів він починається з Тридення Господнього, тобто це є четвер, п’ятниця, субота, де помітний більший натиск на глибше значення для віруючої людини. У четвер служиться так звана Літургія Тридення, яка розпочинається Євхаристією, співається «Слава во вишніх Богу!» (під час Великого посту не співалося «Слава во вишніх Богу!»). І власне це є єдиний день, де дякуємо Богові за Таїнство Євхаристії (бо саме в четвер Він встановив це Таїнство) і Таїнство Священства. І після Євхаристії беруться Пресвяті Дари, і священник переносить їх до Темниці. І вірні повинні адорувати (поклонятися) Ісусові в Господній Темниці, налаштовуючись на надію, на Воскресіння Христове. У п’ятницю починається Літургія Господніх Страстей. Це єдиний день у римо-католиків, де немає Євхаристії, де немає Служби Божої. Тому що Ісус помер. Літургія починається знаком хреста. Священник лягає хрестом, вірні поклоняються, стають на коліна. Священник відслонює хрест, заслонений перед Пальмовою неділею, і показує правдивого Ісуса, його рани. Зазвичай вірні в такий момент прикладаються до них устами. Однак тепер, за нинішньої ситуації, зумовленої пандемією на коронавірус, можна лише споглядати ті рани Спасителя, ті болі, пропускаючи відчуття через свою душу. Пресвяті Дари і Великі Святості переносяться до Гробу Господнього, де адоруються вірними. Третій день, субота, пов’язаний зі смутком і радістю водночас. Відбувається посвячення вогню: розпалюється багаття, потім запалюється велика великодня свічка, яка в нас називається Пасхал. Згодом Пасхал далі перебуває в костелі: від нього запалюються свічки і до Першого Причастя, і коли хтось помирає. А тепер ця велика свічка урочисто вноситься до храму Божого, люди потім беруть від неї світло. Починається Вігілія Воскресіння Господнього, де читається Старий Завіт, але це відбувається без співу органів, без світла. І от коли лунає 7-е читання Нового Завіту, запалюються свічки, світло. Співається «Алілуя!». Пізніше, після Служби, посвячуються великодні страви. І рано-вранці, шоста-сьома година в неділю, починається резурекція – урочисте Великоднє богослужіння, поєднане з процесією навколо храму Божого. Ось так Страждання, Смерть і Воскресіння Христа переживаються в такому настрої – смуток, переплетений надією.

– А як цьогорічний Великий піст – він відрізняється чимось від посту взагалі, в усталеному сприйнятті?

– Бачу, що дійсно відрізняється. Бо рік тому, коли настала пандемія, люди почали переживати, умами оволодів страх, була паніка. Однозначно: завжди існує знак запитання щодо життя і смерті. Однак цього року, здається, більше влилася надія в людські серця і душі, усвідомлення, що рано чи пізно ми всі відійдемо. Люди почали більше навертатися до Бога і в час Великого посту помітніше ходити до храму Божого. Раніше такі потреби як би відтісняли повсякденні справи: а, на храм чи Літургію ще знайду час! Тепер інакше: люди навертаються! Це велика слава, похвала, я тішуся як священник, як духовна особа тим, що в часі посту мав багато роботи! І Євхаристії було приємне завершування для більшості вірних, і Таїнство Сповіді – воно було таким, скажемо, примиренням людей з Богом. Бо є тривога. Кожна тривога в нас завжди буде знаком запитання. Але цього року я побачив, що люди взяли до серця оте приготування своєї душі, свого серця на будь-який відхід. Бо як-то каже Ісус: «Ви не знаєте ні дня, ні години».

– Отче, знаємо, що на парафії, де Ви служите, щороку проводяться спільні з вірними різних конфесій Хресні дороги тощо. Цьогоріч – ні. Це якось пов’язано зі суттєвим інтервалом в передвеликодньому періоді у християн західного та східного обряду чи все-таки з карантином?

– Мені здається, що швидше за все через карантин. Звісно, Церква відокремлена від держави. Але ми є слухняні християни. Не варто, щоб держава думала, що ми ігноруємо певні приписи чи рішення законовладців. Треба їх застосовувати для блага людей, а не бути спокусою для інших. Ми єднаємося і з греко-католиками, і православними вірними в Хресній дорозі у нашому храмі молитовно.

Автор: Фото зі сторінки Мар’яна Попеляра у Facebook

Анна Блаженко



Назад