Новини

Назад

Лекція Митрополита Львівського Архієпископа Мечислава Мокшицького на тему "Св. Юзеф Більчевський - один з найвеличніших єпископів світу".

: 244 2018-09-28 09:45:56

21 вересня о 18.30 у конференцзалі Митрополичої Курії відбулась конференція, яка зосередилась на історичній постаті Святого єпископа Йосифа Більчевського.
Пропонуємо ваші увазі лекцю Архієпископа Мечислава Мокшицького на тему "Св. Юзеф Більчевський - один з найвеличніших єпископів світу".

СВЯТИЙ АРХІЄПИСКОП ЙОСИП БІЛЬЧЕВСЬКИЙ –
ВИЗНАЧНИЙ ПАСТИР КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, ВИДАТНИЙ ЛЬВІВ’ЯНИН.

Намагаючись представити унікальність особистості святого архієпископа Йосипа Більчевського спробуємо це зробити, виклавши на фоні його біографії досягнення цього львівського архіпастиря як в церковній сфері, так і на суспільній та творчій площині.

I. Життя та діяльність.

Йосип Більчевський (пол. Józef Bilczewski) народився 26 квітня 1860 року у Вілямовіцах біля Бєльска-Бялей в бідній родині сільського столяра Франциска та Анни. Був найстаршим з 9-тьох дітей.

У 1880 році закінчив гімназію в Вадовіцах, після чого вступив до семінарії в Кракові, одночасно навчаючись у Ягеллонському університеті, де закінчив з відзнакою два факультети – філософський та богословський. 6 липня 1884 був висвячений кардиналом Альбіном Дунаєвським на священика. 1888 року після захисту дисертації в Відні, отримує звання доктора богослов`я і починає займатися дослідженнями догматики і християнською археологією в Римі, Відні та Парижі. Працював у Кенті та Кракові як вікарій та катехит. У 1890 році отримав ступінь доктора в Ягеллонському університеті, а з 1891 року був професором догматичного богослов`я у Львівському університеті, а також деканом теологічного факультету з 1896 по 1897 рік. Через дев`ять років став його ректором. Однак займав цю посаду лише на протязі одного року, тому що 17 грудня 1900 року був призначений папою Леоном XIII ординарієм, архієпископом Львівським латинського обряду.

Його консекрація на єпископа відбулася 20 січня 1901 року у Львівській катедрі. Свячення уділив кардинал Ян Пузина, співслужили з ним Львівський митрополит Андрей Шептицький та єпископ Юзеф Пельчар з Перемишля.

За ініціативою архієпископа Йосипа Більчевського в часі його керування Львівської архідієцезією було зведено 330 сакральних споруд, які в переважній більшості повстали у зв’язку з утворенням нових парафій. Серед них особливе місце займає костел Св. Єлизавети у Львові. Святий Йосип докладав зусиль для зростання кількості нових покликань до священства, а також для підвищення рівня релігійного просвітництва, особливо через катехизацію, залучаючи до цього мирян. Він заснував Архібратство Християнського Вчення та Архібратство Пресвятого Таїнства.

Святий архієпископ мав особливу пошану до Пресвятої Діви Марії. У 1908 році він отримав дозвіл від Папи Пія Х на святкування свята Діви Марії Королеви Польської Корони та включення її імені до Лоретанської Літанії для Львівської та Перемишльської дієцезій. Саме він ініціював перший Марійний Конгрес в Польщі. Коли ж було викрадено корони Божої Матері в Ченстохові на Ясній Горі, він звернувся до Папи Пія Х з проханням про нові корони, які й отримав з його рук разом з усім Єпископатом у 1910 році. На жаль, святий Йосип не зміг взяти участі в коронаційних урочистостях на Ясній Горі, бо отримав царську заборону, яка була наслідком його спротиву щодо фінансування цих корон російським царем.

Багатство особистості святого архієпископа проявляється особливо в його письменній творчості, перед усім в пастирських посланнях, в яких поряд з душпастирськими справами він пояснює основні засади суспільного життя, звертаючи особливу увагу на християнський погляд на людську особистість, родину, державу і людську спільноту взагалі. У проведенні суспільних реформ особливу роль він відводив робітничим організаціям. Святий митрополит основував свої роздуми на соціальних енцикліках папи Леона XIII, адаптуючи його доктрину до умов Львова.

Поряд з теоретичними розважаннями займався широкою громадською діяльністю, підтримуючи асоціації працівників, особливо Польського Союзу Християнських Робітників (заснований в 1904 році) та Католицько-Суспільного Союзу, заснуванню якого він сприяв в 1912 році. Дбав про студентів, про душпастирів для польської економічної еміграції, про підвищення зарплати для вчителів; підтримував поширення освіти, створення дитячих садків, шкіл та бібліотек в селах, а також абстинентський рух та кооперативний рух серед сільського населення; допомагав у розв’язанні національних конфліктів в митрополії, а під час Першої світової війни керував у Львові акцією допомоги потерпілим.

Конкретними справами підтримував потребуючих матеріальної та духовної допомоги. Вважав, що в душпастирстві необхідною є також суспільна праця посеред убогих. Тому ставав на захист суспільної діяльності єзуїта о. Станіслава Стояловського. В своєму палаці організовував спеціальні курси допомоги потребуючим.

В часі польсько-українського збройного конфлікту в листопаді 1918 року він керував комітетом порятунку найбідніших, працюючи в порозумінні з митрополитом Андреєм Шептицьким в справі припинення збройного протистояння.

Під патронатом архієпископа Більчевського у Львові повстали численні періодичнівидання: «Gazeta Kościoła» (1893), «Miesięcznik Katechetyczny i wychowawczy» (1911) та «Przegląd Teologiczny» (1920), а також журнал "Соllectanea Theologica". Йосип Більчевський характеризувався неймовірними здібностями запам`ятовувати тексти прочитаних книг. До наукового доробку архієпископа належать такі праці: «Християнська археологія та історія Церкви і догматика» (Краків, 1890), «Євхаристія в світлі найдавніших пам`яток писемності, іконографічних та епіграфічних» (Краків, 1898), «Шлюб в древніх християнських пам`ятках» (Краків, 1899), «Нові акти історії переслідувань і практик покаяння» (Львів, 1900), а також багато статей надрукованих у різних журналах.

У січні 1923 року архієпископ захворів на злоякісну анемію, яка була результатом напруженої роботи та аскетичного способу життя. Він помер 20 березня 1923 року у Львові. Згідно з його волею його поховано на Янівському кладовищі серед найбідніших. Папа Пій XI назвав його одним з найбільших єпископів світу.

Уже за життя його називали святим. Беатифікаційний процес, започаткований у 1944 році, завершився піднесенням до слави вівтаря: беатифікацію звершив 26 червня 2001 року у Львові папа Йоан Павло II, а канонізацію 23 жовтня 2005 року у Римі папа Бенедикт XVI (дата канонізації була визначена ще святим Йоаном Павлом II).

Святий Йосип був видатним і вірним душпастирем довіреної йому вівчарні, а проживши 32 роки у Львові, став визначним громадянином міста Львова. Його життя та досягнення свідчать про значний внесок у розвиток Львівської архідієцезії та самого міста, яке завдячує йому як в сенсі пастирської так і соціальної опіки.

Для увіковічення пам`яті святого Архієпископа в підземеллях базиліки Святого Петра в Римі у 2007 році була вмонтована мозаїка на його честь. Від 2009 року діє Теологічний Інститут ім. св. Архієпископа Йосипа Більчевського Львівської Архідієцезії латинського обряду.

19 квітня 2011 року реліквії Святого були перенесені з Янівського кладовища до Львівської катедри. Храм в його рідному місті Вілямовіцах у 2012 році було оголошено Санктуарієм святого архієпископа Йосипа Більчевського.

ІІ. Творчість св. Йосипа Більчевського.

Серед творів архієпископа Йосипа Більчевського є такі, що були скеровані до духовенства та вірних, однак його еклезіологія виявляється чітко та прозоро особливо у повчанні духовенства: в пастирських посланнях (45, у тому числі безпосередньо до духовенства 6), зверненнях (41, у тому числі безпосередньо до духовенства 15), проповідях та промовах (28). Навіть лише поверхневий аналіз текстів дозволяє зробити висновок, що святий Йосип Більчевський не використовував цитат Святого Писання лише для підкріплення думки в пояснені теології. Навпаки, увесь характер його пастирських творів є безпосередньо і наскрізь євангельський.

В повчанні Архієпископа безліч біблійних посилань, наприклад, у вигляді образів, зачерпнутих з Євангелій: сирота, вівчарня, виноградна лоза або ворог, який викрадає овець. Будучи переконаним, що до його служіння мають безпосереднє відношення слова Євангелія від святого Матея про надання влади апостолам (Мт 28,18-19), він писав в Пастирському посланні до духовенства в день консекрації та інтронізації (1901): «посилаючи мене до Вас, Він (Христос) буде зі мною по всі дні мого пастирського служіння».

Читання пастирських листів, які можна назвати богословськими трактатами, він рекомендував розділити на кілька неділь. Навіть сьогодні кожен слухач чи читач знайде в них духовну користь. Як писав кардинал Мар’ян Яворський у вступі до першого тому його Послань, які були опубліковані в 2005 році, архієпископа Йосипа Більчевського характеризує богословська глибина і, одночасно, чіткість і простота мови, яка не втрачає своєї актуальності й сьогодні. Святий Йосип Більчевський – це пастир надзвичайно заглиблений в життя та суспільні проблеми, які він розглядав через призму енцикліки Леона XIII Rerum novarum. Він став кращим знавцем церковної соціальної доктрини серед єпископату, впроваджуючи її у Галичині. Оскільки головним мотивом, який ним керував, було бажання повною мірою відповісти на наказ Христа: «ідіть і навчайте всі народи», в його творах постійно лунав заклик до навчання (Послання «Про навчання катехізму» та «Вчити, вчити, вчити»). Відзначався видатною євхаристійною побожністю, його без сумніву можна назвати богословом Євхаристії.

Достойним уваги є кожне з його Пастирських послань, але особливо важливими трактатами стають тепер його повчання про Церкву як Містичне Тіло Христа та навчання про подружжя. Саме на ці два аспекти звернемо особливу увагу в наших наступних розважаннях.

1. ЕКЛЕЗІОЛОГІЧНІ ПОВЧАННЯ ДУХОВЕНСТВА ЛЬВІВСЬКОЇ АРХІДІЄЦЕЗІЇ

а) Конституція Церкви.

Посеред інших слід відзначити послання до духовенства та вірних Про Церкву Христову (1907), провідну думку якого взято з Першого послання до Солунян (І Сол 5,21) та з початку ніцейсько-константинопольського символу віри: Вірую в єдину, святу, католицьку і апостольську Церкву, де вселенськість Церкви виражена саме словом «католицька». Лист носить апологетичний характер та виражає ревність Святого у захисті Церкви.

Він зазначає, що, хоча в світі існують різні інституції та товариства, окреслюють вони лише те, що складається на земне життя людини. Та людська доля не закінчується лише земним існуванням, тому необхідним є «велике товариство, яке допоможе людині щасливо переступити поріг життя та осягнути щасливу вічність. Маю на думці Церкву Христову», пише Архієпископ у цьому Посланні в 1907 році.

Церква була встановлена Христом на фундаменті Апостолів з трьохступеневим духовенством, тобто ієрархією Церви: священиками, єпископами та Петром. «Видима Церква – це істотна форма Божого Царства на землі. Без Церкви не мали б ми зовсім чистого Євангелія Ісуса». Церква – це щось набагато більше, ніж «сукупність душ, об’єднаних між собою тією самою вірою і тією самою любов’ю Бога».

б) Христологічна еклезіологія трактату.

1. Христос є невидимою Головою Церкви, а Дух Святий її душею.

2. Церква і Христос до кінця світу є одним цілим.

3. Наріжним каменем Церкви є Ісус. Святий широко описує Церкву, порівнюючи її до будівлі: ніхто не може бути занадто слабким і малим, щоб Христос не міг вжити його як будівельного матеріалу для будування Церкви.

4. Порівнюючи Церкву з Тілом, він вказує на Христа як на Голову, стверджуючи, що Церква – це Христос, а наша єдність з Христом має характер містичний і таємний: Церква – це Тіло, збудоване з наших душ, і таким чином також на наші тіла спливає освячення (пор. 1 Кор 6,15). Так твориться жива, органічна єдність, «надприродне життя між Христом і нами. Муки та жертва Христа приносять користь кожному члену».

5. Ісус – це першопричина надприродного життя в Церкві: «Забери з Церкви Ісуса – джерело, причину, знаряддя, призму благодаті, і в Церкві зникне усе надприродне життя».

6. Ісус – це Голова, а все інше служить будуванню Христового Тіла, аж до повноти у Христі (Еф 4,19), яка починається Таїнством Хрещення і входить на свою вершину на землі в Таїнстві Святого Причастя, так що «живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал 2,20).

7. Церкву оживляє Святий Дух, який є душею всієї Церкви, адже Він присутній в звершенні кожного Таїнства і в проголошенні Євангелія.

Розважаючи ці істини в Посланні до духовенства та вірних, святий архіпастир з захопленням вигукує: «Яким же прекрасним є це навчання про Христову Церкву!».

в) Еклезіологія дієцезії.

Торкаючись в своїх посланнях тематики дієцезії, святий Йосип Більчевський звертає увагу на дві особливі групи відносин.

1. Взаємовідносини: «священики – єпископ» та «єпископ – священики».

Владика часто звертається до священиків словами: Мої сердечні Брати! або Улюблені мої Брати священики! Розуміє, що без допомоги священиків не зможе виконувати своїх завдань. Дякуючи на молитві за них Богові, пам’ятає про їх труд, любов і терпеливість. Пригадує в той же час прокляття зіслане на дім Ілії, про яке читаємо в Першій книзі пророка Самуїла (1 Сам 3), який зловживав своєю владою. Архієпископ вимагає від священиків послуху, бо, як каже, «від імені Христа виконую свою місію і сам Бог через мене напоумляє Вас» (пор. 2 Кор 5,20). Вважає, що священикам легше бути слухняними, ніж йому наказувати, бо він є лише слугою слуг Божих, і не став єпископом, щоб йому служили, а щоб самому служити; цей же послух повинен бути не з примусу, а з любові (Послання до духовенства та вірних Про Церкву Христову (1907).

2. Відносини з людом Божим.

Виконуючи наказ Ісуса: «Ідіть і навчайте всі народи» (Мт 28,19), Святий закликає «іти в народ», навіть тоді, коли люди цього не прагнуть, адже, наголошує, «ми мусимо йти до них». Цей вислів «іти в народ» він розуміє так: «В теперішній час не вистачає вже звичайної ревності служіння, щоб стримати народ від дальшого віровідступництва, а заблудлих навернути до Бога. Не можемо сьогодні розмножувати хліб і в чудесний спосіб оздоровлювати прокажених… Ми повинні пізнати ілюзії і хвороби, потреби і помилки суспільства, щоб лікувати їх з усією любов’ю євангелічного Самарянина» (з Пастирського послання до духовенства в день консекрації та інтронізації, 1901).
3. Церква і суспільство.

До еклезіології дієцезії належить також соціальна проблематика. Святий Пастир Львова закликає духовенство впливати на селян, щоб і вони ступили на шлях справедливості для досягнення своїх цілей в отриманні щоденної оплати праці та працедавців, які повинні йти на слушні поступки та здобувати таким чином серця людей. Він стає на захист бідних та пригноблених, але, звичайно, не можна його назвати соціалістом. Вважає бо соціалізм нехристиянським. Святий Йосип Більчевський в образі Самарянина, який похиляється над пораненим, показує Того, хто похиляється над «пораненим розбійниками» суспільством. Порівнює цю справу до сівби. Треба сіяти, щоб зросло велике дерево, «в тіні якого всі охоче прийдуть відпочити – навіть соціалісти».

г) Церква і війна.

Багато текстів святого архієпископа відносяться до нещастя війни. В одному з них, а саме в Посланні до духовенства Архідієцезії на тему війни «Любов сильніша за смерть» у 1915 році пише сповнені болю слова: «Адже і наш виноградник, улюблена архідієцезія, спалена вогнем, ровами перекопана, як ніколи раніше. З деяких храмів залишилися тільки руїни; з багатьох вигнано Пресвяту Жертву. Наші поля, наші ліси покриті людськими трупами. Наші річки течуть кров`ю, вони нанесли вали невідомих людських тіл. Наш люд понад міру нагодований хлібом плачу, понад міру напоєний сльозами». Зауважує й страждання священиків, цитуючи Друге Послання до Корінтян (2 Кор 11,23-27): Чи й ви не рятувалися від голоду, розтираючи як колись Апостоли колоски в полі. Є серед вас й такі – ми можемо похвалитися цим, - хто став гідним страждати задля святого імені Ісуса». Архієпископ висловлює свою радість, що священики ревно захищають овець від вовків, поклавши за них своє життя і так стаючи для святого Архієпископа подвійно дорогими.

Висновки

Святий Йосип Більчевський – Добрий Пастир Львівської Архідієцезії, в своїх текстах душпастирського характеру перед усім турбується про спасіння душ. Навіть у висловленні суджень про земні справи, робить це у світлі остаточного сенсу та мети людського життя. Його послання сповнені рішучості та внутрішнього євангельського жару. Свідчить про це тон його закликів, попереджень і повчань, у яких з любов’ю заохочує до молитви і праці для спасіння душ.

2. ПОДРУЖЖЯ В СВІТЛІ ПОВЧАННЯ СВЯТОГО АРХІЄПИСКОПА ЙОСИПА БІЛЬЧЕВСЬКОГО

В контексті еклезіології слід розглядати також його повчання на тему святості подружжя, викладене зокрема в Посланні про подружжя у1922 році.

Святість шлюбного союзу виникає з волі Творця, вираженій в Книзі Буття. Там знаходиться джерело його фундаментальних рис: єдність і нерозривність; там міститься і його мета – співпраця з Богом у заселенні Землі та у взаємній допомозі і зростанні.

Подружжя – це релігійна інституція, в якій діє воля чоловіка та жінки, але передусім свята Божа воля. Тому подружжя підлягає Божому закону, тобто релігійній владі, а не цивільному законодавству і світській владі. Тому такою важливою є єдність між світським та церковним законом, на що святий архієпископ звертав особливу увагу.

Такий погляд на нерозривність подружжя актуальним є навіть у випадку такої складної ситуації як перелюб. Владика усвідомлює, що євреї, включаючи Апостолів, формувалися в переконанні, що перелюб однієї з сторін є достатнім, щоб розірвати подружній союз. Однак архієпископ чітко заявляє, що, не зважаючи на перелюб, подружжя триває: «В разі перелюбу одного з подружжя дозволяється лише розділ ложа і столу, тобто окреме співжиття (сепарація). Однак сам подружній вузол між цими розділеними особами існує й надалі, тому спроба входу у новий союз повністю виключається».

Святий Йосип Більчевський виразно повторює, що підвалиною подружнього союзу становить освячуючи благодать, образом якої є зв’язок між Христом і Церквою. Крім того подружньої згоди не можна відокремити від Таїнства: «так само як дійсною є подружня умова, дійсним є й Таїнство». Тому те, що з’єднав Бог, нехай людина не розділяє, про що свідчить єдність волі трьох осіб: «Точніше сказати, - навчає Архієпископ у Посланні про подружжя, - у Новому Заповіті творять подружжя згідна волі трьох осіб: найсвятіша воля Христа, воля чоловіка і воля жінки. Тому чоловік, який забажав би відірватися від своєї законної дружини, відірвався б тим самим від Христа, нехтуючи Його законом про нерозривність Таїнства подружжя, так само жінка, яка б відірвалася від свого чоловіка, з яким Христос зв’язав її Таїнством, одночасно, відірвалася б від Христа».

Врешті, коли розглядаємо справу подружжя, слід пригадати, що довершеність любові проявляється у самопожертві: «Тому, коли виникне потреба, буде спроможний з любові як Христос скласти своє життя в жертву – чоловік за дружину, жінка за чоловіка і обоє – за дітей».

Висновки.

Отже, основні постулати еклезіологічного повчання Святого архієпископа Йосипа Більчевського на тему подружжя є такі:

1. Подружжя – це єдина законна форма продовження життя людей на Землі, а владу над цим Таїнством Христос доручив Церкві. Найбільш властивим способом згоди на подружнє співжиття є вираження своєї волі перед священиком.

2. Ані невірність, ані безпліддя, ані відхід від католицької віри, а лише смерть розриває подружній зв’язок. Таке ставлення не є виявом нетерпимості, а способом захистити цінність подружжя в спільноті Церкви та в державі.

3. В обгрунтованих ситуаціях Церква визнає інститут сепарації, тобто відмову від спільного проживання.

4. Святий Архієпископ львівський у кінці свого листа закликає молодих людей піклуватися про своє щастя в світлі Божого закону, щоб батьки керувалися любов`ю, подружні пари жертовністю, а всі вірні називали справи своїми іменами, а саме конкубінат називали тим чим він є, а не вдавали, приймаючи розлучення, ніби нічого не сталося. Крім того, віруючі повинні вимагати від своїх представників у парламенті прийняття законів згідних з християнськими принципами та обирати таких представників суспільства, які не допустять прийняття нехристиянських законів.

Отже, у богословському повчанні святого Архієпископа Йосипа Більчевського шлюб розглядається як реалізація Божого покликання в перспективі спасіння, яке є основоположним для земної дійсності, у якій державні закони повинні бути підпорядкованими Божественному Закону для земного та вічного щастя кожної людини.

Підсумок

Таким чином ми коротко пригадали біографію та діяльність святого архієпископа Йосипа Більчевського, затримуючись дещо над його розумінням еклезіології дієцезії та місцем Церкви у суспільстві, а також над повчанням Святого про подружжя.

Нехай приклад його ревного служіння Богові та невтомна пастирська праця для спасіння людських душ будуть натхненням для нас самих, щоб наше життя також було гімном прославлення Творця та Його любові, даній у Єдинородному Синові Ісусі Христі. Нехай заступництво архієпископа Йосипа Більчевського випрошує потрібні благодаті для Львівської Церкви та всього Містичного Тіла Христа.



Назад