Від 14 по 17 листопада цього року у ВДС в Брюховичах відбулися реколекції для священиків які провів єпископ Адам Водарчик з Катовіц. Єпископ Адам, відповідальний за формацію парафіяльних спільнот, особливо Рух Світло Життя та Домашню Церкву у Катовіцькій архідієцезії поділився після реколекцій своїми спостережаннями та враженнями від зустрічі зі спільнотою львівської Церкви.
- Які Ваші враження від нашої Церкви, від тієї спільноти яку Ви бачили. Знаємо, що Ви були на Сихові (парафія св. Архангела Михаїла - прим. перекл.) на тій нові парафії? Які перспективи Ви бачите, але найважливіше, що в цих реколекціях ми почули декілька вказівок. Чого потребують наші священики у тій сьогоднішній, конкретній ситуації, а також, сьогодні, в нашій Архідієцезії ті наші маленькі спільноти? Як може розвиватися дошпастирство? Ваше слово заохочення.
- Передусім я дуже радію і є вдячний, що архієпископ Мечислав Мокшицький запросив мене сюди, до Львівської Архідієцезії, щоб я міг тут провести реколекції для священиків, я приймаю це як честь для мене і дуже радію, що через це міг познайомитися з духовенством цієї Архідієцезії, де я мав можливість зорієнтуватися, що все є дуже різноманітним, бо є священики, які проходили формацію ще в Польщі і навіть за часів комунізму, коли Україна була в Радянському Союзі. Тому, ті історії, той досвід, є різні. Є теж велика група молодих священиків, котрі навчалися вже тут у львівській семінарії. І для мене це нагода поділитися тим досвідом моєї праці, служіння в Церкві, а я справді мав різне служіння, бо я походжу з катовіцької архідієцезії, але також я був на навчанні в Любліні, а потім багато років перебував в Римі. Коли я вже був відповідальним за Рух Світло Життя в усій Польщі і поза її межами, саме тоді мав можливість побачити всі польські дієцезії і також багато інших країн починаючи Україною, Чехією та Словачиною чи Німеччиною і закінчуючи такими країнами як Китай, Філіпіни чи Австралія, така собі розмаїта мозаїка. Думаю, що передусім, коли я перебуваю тут разом зі священиками, я досвідчую тієї священичої спільноти, так як з усіма священиками, з якими я до сих пір мав нагоду бути і ділюся тим досвідом євангелізаційної праці, а передусім для вашої Церкви, в якій, і це треба зазначити з великим визнанням, протягом останніх 25-26 років було зроблено колосальну працю відродження, відновлення життя Церкви. Потрібно мати ту перспективу, ту свідомість, що ще чверть століття тому, тут була зовсім інша політична і супільна ситуація і, що властиво Церква була тут дуже обмежена в своїй діяльності. Таким чином, вже зроблено велику працю, натомість думаю, що найважливішим є, як я це бачу, що окрім тієї нормальної праці - звершення Святої Меси, Таїнств, проголошення Слова Божого, щоб священики також через малі біблійні групи формували лідерів-мирян, котрі потім будуть включатися в євангелізацію, бо без сумніву євангелізація тут є таким найважливішим викликом. Бо якщо ваші парафіяльні спільноти, як я мав нагоду не раз це побачити, не є такими великими, то це однак нагода для такого безпосереднього особистого контакту, можливість приготувати людей до того щоб вони потім ділячись Словом Божим могли наступних осіб приводити до житття спільноти, самі також досвідчуючи такого поглиблення віри. Думаю, що це таке найважливіше завдання, яке стоїть перед вами, бо структура вже відновлена. Ви докладаєте зусиль щоб збудувати нові святині, парафії, але тепер йдеться саме про те щоб укріпити, зміцнити ту душпастриську працю.
- Ми знаємо, що Ви були промотором беатифікаційного процесу отця Франциска Бляхніцького. Що є найбільш актуальним, яка найважливіша риса в тому процесі, у його шлязу до спасіння, що характеризувало його дорогу?
- Я думаю, що Слуга Божий, о. Франциск Бляхніцький, якого я представляв під час реколекцій священикам, і котрий був засновником Руху Світло Життя, він передусім був людиною живої віри, він знайшов її за досить незвичних обставин. Під час ІІ Світової війни, коли він юнак у 21-літньому віці очікував на виконання смертного вироку і вважав, що віра це той найцінніший скарб який він отримав і потім все своє наступне життя, коли той вирок не був виконаний він присвятив тому, щоб той скарб віри передавати іншими людям і це мабуть найвизначніша риса його духовної постаті. Він говорив що з віри походить і відвага братися за різноманітну діяльність ради Господа Ісуса, а передусім сила для євангелізації, щоб притягувати інших людей. Його життя припало на важкий період, бо юність він переживав в часах ІІ Світової війни, це була гітлерівська окупація, потім конфронтація Церкви з комунізмом, властиво це було все його наступне життя, і все ж йому вдалося створити Рух, який сформував понад 2 мільйони людей, з якого теж вийшло багато людей для життя в сщенстві та чернецтві і багато чудових людей до подружнього, родинного життя. І в тому значенні, думаю, що та його пропозиція, бо Рух на даний момент діє в більш ніж 40 країнах по всьому світу, є також плідною для Церкви в Україні, і також, сподіваюся, для вашої львівської архідієцезїі. Оскільки Рух розвивається на Україні в кількох дієцезіях, в Камянецько- Подільській, чи Київсько-Житомирській, а також у Львівській виникло декілька таких молодіжних груп, і думаю, що з часом їх буде більше, і що також виникнуть ті кола для подружжів в Домашній Церкві, бо мабуть те оновлення родинного життя яке пропонував отець Бляхніцький, воно видається особливо суттєвим, особливо важливим.
- Ми досвідчуємо Оазовий рух, який існує тут вже від 1991 року. Є досвід нашої Церкви, отців котрі працюють з молоддю, а теж ми маємо Оазу молоді, натомість є відчуття, що чогось бракує, не виникають ті Оази для подружжів.
- Я ввжаю, що вам буде потрібно для того щоб краще розвинулися ті кола, без сумніву буде потрібна також поміч тих аніматорських пар, котрі вже би пережили якусь частину формації в Домашній Церкві. Може буде потрібно шукати ті пари аніматорів наприклад в Камянецько-Подільській дієцезії, або з іншого боку - в Перемишльській Архідієцєзії. Тому що у випадку тих молодіжних груп може бути так, що є сам священик, і ті молоді люди братимуть участь в такій Оазі, тоді така спільнота через якийсь час розвивається, набирає самостійності. Натомість коли йде мова про подружні кола, там дуже важливою справою є те, щоб окрім священика була також одна пара, яка вже раніше мала відповідну формацію і думаю, що тут для вас найважливішим є щоб знайти декілька таких пар, котрі в цьому допоможуть. Може з інших місцевостей, котрі вже цього досвідчили, а потім це піде вперед. Бо зазвичай, ті подружжя, коли вони переживуть ту формацію в рамках кіл Домашньої Церкви, тоді вони наберуться такого апостольського запалу, що ті кола повставатимуть все більше й більше. Думаю, що це питання часу і ви насправді будете втішатися тим розвитком Домашньої Церкви. А дивлячись на те як функціонує Церква, то це напевно було б великим підкріпленням для Львівської Архідієцезії латинського обряду.
- Ще таке питання постійно вертається. Ви у своїх конференціях згадували, що священиків бракує навіть в катовіцькій архідієцезії. Ми в нашій дієцезії маємо 4 священики з вашої дієцезії. Ви бачили парафії на Сихові, в Жидачеві, Сколе, Кременці. Як ви оцінюєте перебування ваших священиків тут? Бо якщо у вас бракує священиків, чи не слід їх повернути? Чому виникає це питання, наш Архієпископ наприклад говорить, що священики не можуть їхати на місії бо нам бракує священиків. Чому священики з вашої дієцезії, якщо їх бракує, виїжджають?
- Ці мої висловлювання потрібно сприймати як певну метафору, це слово “бракує в нас” означає дещо інше ніж “бракує у вас”. В нас трохи більше праці, і якби ми мали трохи більше священиків то знайшовся би спосіб як би їх можна було задіяти. Але зараз в нашій Церкві, у локальній, в Катовіцах та інших дієцезіях є дуже сильна думка, що тим даром треба ділитися. Ми в певний момент досвідчили, особливо за часів св. Йоана Павла ІІ, велике зростання покликань. Це був незвичайний час в історії Церкви. Ми зрозуміли що треба ділитися, що насправді це не є якась втрата, що священик від нас поїхав працювати в інше місце, чи в іншу дієцезію. Ми досвідчуємо цього насправді, що це таке благословення для нашої Церкви. А коли вони іноді приїдуть до нас з таким запалом оповідаючи про те, що тут діється, як вони працюють, ми бачимо, що це цілком інший контекст, що тут розвивається багато речей. Наприклад мій товариш з курсу, о. Яцек, він всі ті минулі роки будував церкву, це також важлива, цінна справа, яка сталася. І тому це для нас така велика радість якщо ми змогли поділитися, що трохи священиків від нас тут працює, то ми цим дуже тішимося.
- На завершення, Ваше слово заохочення для оазової молоді, для тих спільнот котрі будуть творитися.
- Я думаю, що завжди найважливішими є ті слова Ісуса із завершення Євангелія від св. Матвія, які я також представляв в одній з конференцій священикам - “Ідіть і проголошуйте Євангеліє”, або по іншому - “Ідіть і чиніть учнями всі народи”. Думаю, що молодь, і це показав цьогорічний СДМ в Кракові, через свій ентузіазм, такий запал зможе привести багато людей до Господа Ісуса. І я сам, також цього досвідчував як був підлітком, коли ще не був священиком, коли та думка про священство десь зроджувалася в моєму серці, що через той запал, який я отримав формуючись у спільноті Оази, що це приводить інших людей до Ісуса і що це щось найчудовіше, що може трапитись з людиною коли вона приведе когось іншого, хто починає розвиватися у вірі. Того я бажаю молоді, щоб ті оазові групи завжди були відкритими, місійними щоб шукали і притягували наступних людей до Господа.
- Дякую Вам за розмову!
- Дякую дуже!
Розмовляв о. Олександр Кусий