Новини

Назад

Церква говорить з чернівчанами зрозумілою мовою: о. Анатолій Шпак

: 863 2018-02-25 14:04:29

Настоятель костелу Воздвиження Всечесного Хреста Анатолій Шпак після 20-річної перерви вдруге приїхав до Чернівців у 2016 році. Тут у 90-х він починав з помічника священика, а нині очолює Чернівецький деканат Римо-Католицької Церкви. В інтерв’ю «Твоє місто. Чернівці» отець Анатолій розповів про туристичну привабливість святинь, індусів-католиків та особисте життя священика.

Чернівці як місто, де знаходять спільну мову

Костел Воздвиження Всечесного Хреста був моєю першою парафією, з якої розпочався мій священицький шлях. Сюди я приїхав з навчання з Риги, де була єдина католицька семінарія на всьому радянському просторі.

У 1990 році було тільки два римо-католицьких священики на всю Чернівецьку область. Тоді нам доводилось обслуговувати всі буковинські костели, ми відправляли по п’ять служб в день. Було дуже важко. Зараз, коли я вдруге приїхав до Чернівців після того, як служив на Львівщині, я побачив, що багато змінилося – з’явилися нові храми, відновили занедбані святині і тепер на Буковині працюють 12 священиків.

Загалом в області функціонують 28 римо-католицьких храмів, три з яких у Чернівцях – костел Найсвятішого Серця Ісуса, базиліка Воздвиження Всечесного Хреста та костел Святого Архангела Михаїла у Садгорі. Ще є храм святого Антонія навпроти залізничного вокзалу на вулиці Капеланській. Наразі за нашої згоди користуються тим храмом греко-католики.

Чернівці – досить велике місто, і часто людям важко дістатися до найближчої святині. Тому думаємо над тим, аби відкрити у деяких мікрорайонах хоча би невеликі каплиці.

Щодо нашої парафії, то вона налічує близько тисячі прихожан. Серед вірян багатьох пам’ятаю ще з початку 90-х, але зустрічаю й чимало нових обличь. Парафія розвивається – одні відходять, інші приходять.

Не можу сказати, що Чернівці за двадцять років, поки я служив на Львівщині, сильно змінилися. Єдине, що для мене досить незвичне, це те, що місто стало дуже завантажене транспортом. У 90-их вулицями вільніше пересувалися і я досі не можу змиритися і призвичаїтися до того, що це вже не те місто у цьому сенсі. А загалом відчувається, що місто розвивається. Багато туристів приїжджають і хто побував тут, той обов’язково хоче повернутися.

У Чернівцях мені завжди подобалась толерантність – міжнаціональна і міжконфесійна. Коли я служив в інших містах Західної України, то не всюди була така повага один до одного. Я наводжу у приклад Чернівці як місто, де знаходять спільну мову.

Про туристичний потенціал святинь

У 2014 році, коли костел Воздвиження Всечесного Хреста відзначав свій 200-літній ювілей, до Чернівців приїжджав представник Папи Римського і цій святині надали почесний титул базиліки. Храм пережив складні часи, упродовж яких був серцем римо-католицької церкви на Буковині. Це дуже почесно, оскільки всього в Україні є дві базиліки – у Львові та в Чернівцях.

Із костелом Найсвятішого Серця Ісуса я познайомився ще тоді, коли там був радянський архів. Зараз уже багато змінилося, потрохи відновлюємо його, але для цього необхідні чималі кошти. Настоятель храму Станіслав Смольчевскі усіляко старається повернути святині колишню красу. Уже замінили майже всі вікна, але потрібно ще відремонтувати дах, адже він протікає.

Ці дві церкви, два архітектурні дива мають підвищити інтерес до нашого міста. Я звернувся до міської влади, аби нашу базиліку включили до туристичних маршрутів. Так ще більше туристів почують унікальний орган, що зберігся ще з часу заснування базиліки. Особливу цінність складає і баштовий годинник. Його механізм виготовлений у далекому 1906 році, але він досі справно працює. Щоправда, щодоби потрібно накручувати трос, який тягне маятник годинника. Це справжнє серце храму, відбивання секунд нагадує людське серцебиття.

Римо-Католицька Церква – не тільки польська

Саме поляки в Україні формували римо-католицькі парафії, хоча в Чернівцях до цього процесу долучилися й німці. Сформувалася думка, що це польська віра, тому що в багатьох храмах відправлялися служби виключно польською мовою і більшість прихожан були поляками. Проте зараз церква відкрита для всіх людей, і казати, що вона є польською, недоречно.

Церква є католицькою, що означає «вселенська». До нашого храму регулярно приходять близько сімдесяти індусів, і деякі люди запитують: «А що, вони теж поляки?». Це відкриті, безпосередні, усміхнені молоді хлопці і дівчата, які навчаються в медичному університеті. Під час служби, яку для них відправляють англійською мовою, вони дуже гарно співають.

Ще двадцять років тому я не міг уявити таку ситуацію. До 90-х років у нас навіть не було релігійних книг українською мовою, а зараз увага акцентується на тому, щоб служба велася мовою, яку люди розуміють. Церква повинна йти у ногу з часом, розвиватися і ми стараємося входити в сучасний світ, сучасне суспільство, а не жити минулим.

Ми перебуваємо у постійному зв’язку із іншими конфесіями. Найтісніше співпрацюємо із греко-католиками, адже вони теж підпорядковані Папі Римському. У нас дуже гарні стосунки з православними, особливо УПЦ Київського патріархату та автокефальною церквою. Навіть з протестантами зустрічаємось та знаходимо спільну мову. Водночас дещо напружені відносини з духівниками Московського патріархату. Хоча я завжди акцентую на тому, що всі ми християни і нам нічого ділити, а потрібно об’єднуватися, бо є над чим працювати.

Про право побачити священика в будь-яку хвилину

На жаль чи на щастя, у мене дуже мало часу для особистого життя. Кожен день розписаний, але я вдячний Богові за це. Якби римо-католицькі священики могли мати сім’ю, то на неї зовсім не залишалося би часу. Зараз священиків мало, а потреба в духівниках – велика. Молодь сьогодні не готова зробити цей крок, пожертвувати своє життя Богові, тому мусимо працювати понад силу.

Як проходить день настоятеля храму? Щодня о 8:30 я приходжу в костел, сідаю в сповідальницю, чекаю людей, котрі приходять на сповідь. Людина приходить з каменем на серці, обтяжена гріхами, а в сповідальниці вона знаходить полегшення, пробачення. О 9:00 проходить служба Божа, після якої снідаю. Далі вирішуємо нагальні справи, проводимо зустрічі та готуємось до вечірнього богослужіння. А про неділю я взагалі мовчу – у всіх людей це вихідний, а в нас в цей день найбільше роботи. Чотири служби Божі, хрещення, вінчання… Але я тільки тішусь з того, адже ми живемо для людей. Люди мають право в будь-яку хвилину зустрітися зі священиком і я не можу їх позбавити цього права.

Іван Сірецький
Фото: Ярослава Дерев`янко
Джерело: che.tvoemisto.tv



Назад