У неділю, 3 грудня завершилася канонічна пастирська візитація Галицького деканату, підсумком якої була облаткова передріздвяна зустріч у Санктуарій Матері Божої в Більшівцях, яка розпочала цикл адвентових візитів Архієпископа Мечислава Мокшицького разом з єпископами помічника у деканатах Львівської Архідієцезії.
Канонічна пастирська візитація Галицького деканату розпочалася 22 вересня візитацією парафії св. Валентина в Калуші і тривала майже 3 місяці. Під час відвідин парафій та зустрічей з вірними архієпископ Мечислав Мокшицький святкував Євхаристію та пізнавав життя кожної парафіяльної спільноти.
Час візитації був для парафіяльних спільнот часом підсумування духовних та матеріальних здобутків, але передусім часом слухання вказівок та заохочення пастиря до подальшої плідної праці.
Канцлер Львівської Архідієцезії Владислав Гримський прокоментував візитацію Галицького деканту
«3-го грудня в Більшівцях зібралася спільнота Галицького деканату, священики і сестри монахині, щоби з Архієпископом Мечиславом Мокшицьким, єпископами-помічниками Леоном Малим і Едвардом Кавою, щоби подякувати Богові за час візитації, який пройшов. Згідно Кодексу Канонічного права єпископ відвідує всі парафії. Ці відвідини мають не тільки характер душпастирський, а й адміністративний. Завжди підсумовується, що парафія осягнула за 5 років, що втратилося, що є позитивним і негативним. Восени 20017 р. відбулася візитація Галицького деканату. Це вже друга така візитація в цьому деканаті від часу закінчення Другої світової війни. Хотілося би зазначити позитивний розвиток наших парафій. Дуже гарно і віддано священики працюють в цих парафіях. Відновлюють храми. Відновлюються спільноти, створюються нові молитовні групи. Безумовно, що є певні недоліки, але я сподіваюся, що в майбутньому активна і віддана праця священиків сприщиться до того, що ті недоліки будуть усуватися і наші спільноти будуть знову розростатися.
У Галицькому деканаті важливу роль відіграють також сестри презенти, які провадить у Рогатині дитячий садочок, допомагають в парафії. Бачимо, як нові люди, нові обличчя з’являються в храмах. РКЦ займається там не тільки душпастирською діяльністю, а й благодійною. Як священики, так і сестри монахині разом з нашим архієпископом і єпископами-помічниками відвідали хворих парафіян вдома, де спільно молилися і поблагословили їх. Це показує наскільки багатогранною є сьогодні Церква, яка прагне служити людині в кожному часі, в кожному місці й за кожної потреби.
Зустрічаючись зі священиками, єпископи передусім заохочують до ревного служіння, зокрема в малих спільнотах. «нас мало» - кажуть вірні. Коли звернемося до статистичних даних, то побачимо, що в окремих парафіях було 20 осіб, а тепер, через п’ять років, – 80. Тому потрібна пастирська підтримка, щоби люди не знеохочувалися через кількісний склад спільноти. Кількість важлива, але не найважливіша. Важлива є та спільнота, яка твориться в дусі родини. І якраз до цьому заохочують архієпископ і єпископи. Щоби парафія була як одна родина, яку об’єднує любов. Любов один до одного, любов до Господа Бога і любов свого храму. Бо опіка над храмом у великій мірі залежить від того, як про нього дбають парафіяни. Без них складно це здійснювати священику. Тому наші пастирі складали подяку парафіянам. Серед них є дуже багато жертовних людей, які віддано трудяться, віддають свій час, зусилля, щоби відновити храм, організувати зустріч. Підсумовуючи, хочу ствердити, що більше є добра, ніж недоліків. І це тішить. А надіємося, що людей буде щораз більше в громадах, і кожен, хто прийде до нашої римо-католицької спільноти в тій чи іншій місцевості, знайде своє місце».
Єпископ Едвард Кава також поділився своїм досвідом парафіяльних візитацій:
-Який ваш досвід перших канонічних відвідин парафій? Як ви особисто пережили відвідини у Галицькому деканаті?
- Перебуваю під великим враженням від відвідин наших парафій, які пізнаю і відкриваю для себе. Вони нагадують перші християнські спільноти. Може тому, що не є великими, однак міцні. В цьому велика заслуга, праця і посвята священиків. Маю на увазі не тільки ремонтні роботи, які є важливі. Найбільше звертаю увагу на людський фактор, яким є душпастирство. Для мене таким критерієм виміру душпастирства є спільноти. Під час зустрічей зі священиками прошу, щоби кожен з них подивився на свою парафію і разом з парафіянами вирішив, яку вибрати форму християнської формації. Бо бачу, що анонімне християнство вимирає. Будемо мати людей тільки тоді, коли будемо мати живі спільноти, в яких будуть задіяні вірні й відбуватиметься їх формація. Інакше не відповімо на потреби часу і людей.
Дехто зі священників зробили мені зауваження, що люди знеохочені, не мають часу. Це правда, і як душ пастир, я з таким зустрічався. Але також маю досвід того, що коли люди закоштують спільноту незалежно від її харизми, то вони потім шукають спільноту. Наприклад, якщо молодь була в якійсь спільноті й переїжджає на навчання в Київ чи за кордон, то на новому місці шукає спільноту, бо знає, що там може продовжити християнську формацію, знайти нових братів і сестер, з якими може розділяти своє життя. Отримувати від них молитовну підтримку і взагалі людську підтримку. Якщо ж людина була поза спільнотою і переїхала на нове місце, то, на жаль, дуже часто вона губиться. Світ її так поглинає, що вона навіть взагалі перестає ходити до храму. Було кілька випадків, коли я розмовляв з молодими людьми, котрі виїхали на навчання до Польщі. Одна моя парафіянка, котра була у спільноті віднови Святого Духа. У Варшаві вона знайшла таку спільноту. Її подруга, котра була з сусідньої парафії і не належала до жодної спільноти, в Польщі взагалі перестала ходити до храму. Тільки приходить на св. Месу, коли приїздить додому. Це відноситься не тільки до молоді. Це дуже актуальне питання.
- Чи за короткий час візитацій єпископ може побачити всю правду про парафію?
- Напевно, є такий синдром, що коли приїздить єпископ, то всі хочуть себе показати з найліпшого боку і представити все в найкращих барвах. Однак у мене від самого початку так склалося, що мені всю правду відразу відкривають. Часом я би навіть не хотів, щоби мені все казали, однак ця правда до мене доходить. З життя священиків, з життя парафій. Навіть тут в Курії, постійно приходить багато людей, навіть в неприйомні дні. У своїх труднощах приходять за порадою. Навіть якщо хтось щось представляє з найкращої сторони, це для мене не має значення, бо вистачить приїхати на парафію і після короткого часу можна багато-що відчути, побачити і зрозуміти. Звичайно, що це не все, але сам стиль ведення парафії відкриває повністю всю правду.
Підготували: п. Костянтин Чавага та о. Олександр Кусий
Фото: о. Юзеф Павлічек