Конференція Єпископату — це установа, яка пов`язує та координує працю Римсько-Католицьких єпископів України. В Україні конференція була створена у лютому 1992 року, першим Головою Конференції був кардинал Мар`ян Яворський, який займав цю посаду досить довго. Засідання, яке відбулися у понеділок та у вівторок є вже аж 47, тобто Конференція збирається досить часто. Зараз маємо засідання двічі на рік, але бачимо, що цього замало, тому плануємо збиратись частіше, вже склалась традиція, що одразу після осіннього засідання ми маємо спільні реколекції із греко-католицькими єпископами.
Конференція поділяється на Президію та різні Комісії. Насамперед варто зазначити, що мінялися статути, у кінцевому статуті Конференції є вказано, що Голова Комісії і його Заступник обирається на 5 років, ними може бути лише Єпископ-Ординарій, та вони можуть мати по дві каденції, Секретар призначається безстроково, цю посаду може обійняти священик або Єпископ-помічник, або ж і єпископ-Ординарій, як є це зараз, тобто для Секретаря Конференції немає таких обмежень, як для Голови чи заступника. Я працював Секретарем на протязі 22 років від самого її початку.
Найголовнішою комісією, можна сказати, є Комісія Доктрини Віри, Головою Комісії є архієпископ Мечислав Мокшицький, вона слідкує за дотриманням чистоти віри у Церкві. Другою за важливістю можна назвати Комісію у справах співпраці Церкви та Держави, тепер Головою після смерті архієпископа Петра Мальчука є Ординарій Луцький — єпископ Віталій Скомаровський, котрий також займається Комісією у справах богопосвяченого життя, тобто співпрацею із різними чоловічими та жіночими Орденами та Згромадженнями, які присутні в Україні. Важливість Комісії у справах співпраці Церкви і Держави полягає у тому, що відбуваються постійні зміни законів, які стосуються діяльності Церкви, і треба мати добрих юристів, які би постійно тримали руку на пульсі та слідкували за змінами у законодавстві. На жаль, сьогодні ми не маємо таких людей. Церква має брати участь у підготовці законопроектів та в їх обговоренні відносно родини, держави чи майна. Зараз виникла така ситуація, що вийшов новий закон — потрібно перезареєструвати статути всіх церковних організацій, не лише парафій, але й дієцезій, семінарій, монастирів. Деякі Комісії працюють дуже активно, як наприклад, Літургічна Комісія чи Харитативна Комісія `Карітас-Спес`. Цікавою є Комісія у справах екології, нею займається єпископ Антал Майнек, він має різні міжнародні, міжконфесійні зустрічі. Найменше працює напевно Комісія екуменічна, яку я очолюю :), тому що в Україні просто якась виняткова ситуація - три гілки православ`я, греко-католики і величезна кількість протестантських спільнот. Жодна із цих трьох великих православних Церков не хоче мати із нами якогось систематичного контакту - Церква Московського Патріархату зовсім ніяких контактів не хоче мати, а православні Київського Патріархату чи із Автокефальної Церкви контактують більш-менш, алеж вони є тут, на Західній та Центральній Україні, а на Сході у більшості Московський Патріархат, тому ми і не маємо із ними ніяких контактів. Багато працює Комісія у справах душпастирства родин, якою керує єпископ Радослав Змітровіч, і там є напевно найбільше світських осіб та різних організацій, зокрема, рух `За гідність життя`, яким опікується Геня Самборська із Києва. Вони дійсно можуть реально об`єднувати і зорганізовувати людей із всієї України. Так нещодавно у Києві відбувся `Марш за життя`, і вже можемо побачити його плоди - був відхилений законопроектб який мав на меті ввести до законодавства поняття `ґендер` та `сексуальна орієнтація`, що є дуже важливим для нас.
За 25 років Конференція вже тричі виїзджала до Риму на паломництво `Ad limina apostolorum` (`До апостольських порогів`). Таке паломництво Єпископату повинно бути кожні пять років, але часом ці дати пересувається, тому ми мали таке паломництво три рази: за Святого Папи Йоанна Павла ІІ з 22 по 25 березня 1999 року, за Папи Бенедикта XVI з 24 по 28 вересня 2007 року та не так давно (1, 2) до Святішого Отця Франциска. Це є не тільки формальне відвідування Папи, але й величезний звіт про працю Церкви в Україні. Крім того, кожна дієцезія готує свій розширений звіт діяльності. Найцікавішим є тим, що окрім стандартного формуляру запитань, на які треба конкретно відповісти, єпископ може вказати всі плюси та мінуси чи інші зауваги, які є в дієцезії. Наша Конференція бере участь у зборах Голів європейських Конференцій Римсько-Католицьких єпископів і там піднімаються важливі питання щодо фунціонування Католицької Церкви у Європі. Окремо існують міжнародні зустрічі Секретарів Конференцій. Від України зазвичай їде декілька єпископів на такі зустрічі, із інших країн частіше священики з єпископами, а із Скандинавії приїздять монахині через нестачу священиків.
Всі ці зустрічі проходять у різних куточках Європи, за 22 роки я побув всюди — від Росії до Ірландії, від Туреччини до Скандинавії. Востаннє ми обговорювали, як перебігає у наших країнах Рік Милосердя, чи попердні роки Віри чи різні питання стосовно євангелізації. Часом європейські єпископи не знають, що робити, питають у нас про наш досвід, а ми у свою чергу кажемо, що потрібно робити все, що і зазвичай: катехиза, проповідь, паломництва, адорація, тісніша співпраця із парафіянами. Вони ж забувають про все це, вважаючи достатньою лише Святу Месу. Коли до нас приїзджають єпископи із Європи (на ті ж самі паломництва) і бачать таку кількість людей чи, наприклад, бачать кількість покликань до семінарій чи до богопосвяченого життя, то розуміють, що все це реально, потрібна лише інтенсивна праця. Священики повинні працювати із молоддю, із старшими особами, з усіма без винятку. Якщо священик стає простим розпорядником чи наглядачем за церковним майном, то це призводить до жахливих наслідків - люди просто відходять від Церкви. Можу привести гарний приклад: під час зустрічі Конференцій в Ірландії ми брали участь у Святій Месі для дітей у катедрі, і дітей було так багато, що діти сиділи на сходах, сиділи біля вівтаря у святилищі та, звичайно, поводили себе як діти. Єпископам із Західної Європи це не сподобалось, мовляв, навіщо приводити їх до храму, якщо вони нічого не розуміють. У нас, у Східних країнах такого немає, дитина із самого дитинства звикає до Божого дому, розуміє, що це святе місце, тут є молитва, і вони продовжують регулярно ходити до храму, коли виростають. У Європі все навпаки — вони кажуть, коли людина буде розумово зріла, вона сама прийде, але це не так, ніхто так і не приходить, людей немає взагалі, тут треба міняти думки у голові і переймати досвід інших.
Зараз маємо велику потребу у світських спеціалістах, зокрема, потребуємо юриста, який би міг тримати руку на пульсі, оскільки законодавство постійно змінюється. У душпастирстві важливим є те, що єпископи беруть участь у різних паломництвах, не лише у таких всім відомих як до Бердичева чи Летичева, але й локальких до Більшівців на Заході чи на Сході з Мелітолополя у Запоріжжя (було також із Донецька в Маріуполь, але останні два роки воно не проводиться). Паломництво — це дуже важлива душпастирська праця, це не лише гарна прогулянка, але й катехиза, проповідь, зустріч із людьми. Також важливим моментом є те, що часом Ординарії запрошують інших єпископів до своїх парафій під час якихось урочистостей, чи коли Ординарій просить іншого єпископа замінити його через якісь важливі справи. Люди часом кажуть, раніше ми бачили цих єпископів лише по телевізору, тепер вони приїздять до нас.
Зараз відчуваємо нестачу єпископів. Гарним прикладом є ситуація у Києво-Житомирській дієцезії - був єпископ, молодий, але Бог покликав до себе і тепер немає кому керувати, єпископ-емерит вже старший і хворий, йому тяжко працювати, тому Апостольська Столиця призначила тимчасового адміністратора — єпископа Скомаровського, який поєднує працю в двох дієцезіях майже півроку. Також важливо, щоб у місцях, де є потреба у єпископах-помічниках, вони були. Наші території дуже великі, наприклад, у Львівській Архідієцезії, і є потреба, щоб там був єпископ-помічник.
Єпископ Мар`ян Бучек
Джерело: Католицький Медіа-Центр