Вмираючого Господа Ісуса з Мілятина

Санктуарій ВМИРАЮЧОГО ГОСПОДА ІСУСА З МИЛЯТИНА
Храм Успіння Пресвятої Діви Марії

в Кам'янці-Бузькій, деканат Жовква

Декрет від 14 вересня 1996 р.

Адреса: вул. Івана Павла II, 5; 80-400 Кам’янка-Бузька
Тел.: +38 (03254) 236 26
e-mail: sanktuarium.kamionka@op.pl
Обслуговують: дієцезійні священики
Адміністратор: о. Віктор Стахув

Відпустові урочистості:
Воздвиження Всечесного Хреста – 14 вересня
Успіння Пресвятої Діви Марії – 15 серпня

Свята Літургія

Неділя
10.00 – польською мовою
16.00 – українською мовою

Будні дні
Пн – 08.00
Вт – 18.00
Ср – 08.00
Чт – 18.00
Пт – 18.00
Сб – 09.00

Богослужіння
Четвер – Дев’ятниця до Божого Милосердя
П’ятниця – Хресна Дорога; Дев’ятниця до Милятинського Господа Ісуса

Історія храму
1471 – Юрій Струмило, місцевий староста, власник Кам’янки-Струмилової (з 1944 р. Кам’янка-Бузька) збудував замок з каплицею Успіння Пресвятої Діви Марії, заснував римсько-католицьку парафію та був фундатором парафіяльного храму Святого Духа, збудованого за міською брамою на Глинянському передмісті.
1627 – замок разом з каплицею та парафіяльним храмом спалили татари.
1633 – король Владислав IV дав привілей на будівництво нового храму в центрі міста, поблизу ринку. Заново встановлено парафію і побудовано нову дерев’яну святиню Успіння Пресвятої Діви Марії. Старий парафіяльний храм Святого Духа відновлений згодом, але уже як філіальний.
1716-1766 – зводиться наступний великий дерев’яний храм на кошти Самуеля Сулімірського і кам’янецького старости Яна Цетнера.
1718 – візитація архієпископа Яна Скарбка, після якої залишилася інформація, що старий костел був начебто в шкаралупі нового – всередині новозбудованого.
1722 – наступна візитація вже не згадує про старий храм. Вже є сигнатурка, але ще немає дзвіниці.
1741 – з документів чергової візитації відомо, що новий хрестоподібний у плані храм ще не освячений і навіть не добудований.
1757 – як описує о. Кароль Валентин Сеправський костел вже має дві бічні каплиці з вежами, старі ретабули, позолочений головний вівтар, орган на „сім голосів з бубнами” та дзвіницю з двома дзвонами.
3.08.1766 – архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський освячує костел під час парафіяльної візитації. Відомо, що стіни святині покриті гонтом.
1791 – тріскає костельний дзвін, взамін якого замовляють новий.
1793 – тріскає новий дзвін. В храмі щораз менше місця для вірних і щораз частіше говориться про необхідність нової святині, найкраще мурованої.
1806 – мало розпочатися будівництво нового костелу, для цього вже збиралися матеріали, але перешкодила смерть власника Кам’янки Юзефа Мієра (1809).
1821 – з візитаційних документів відомо, що храм дуже знищений, немає дзвіниці.
28.05.1822 – ліквідація дерев’яного храму.
20.07.1822 – розібраний головний вівтар.
3.08.1822 – настоятель о. Олександр Горецький освячує камінь для нової мурованої святині. Під час будівництва римо-католики моляться в церкві св. Миколая.
1828 – зведено мури святині.
1832 – у вікнах появляється скло.
1834 – побудована вежа, а Фелікс Мієр оплатив дахівку з бляхи.
16.05.1840 – архієпископ Франциск де Паула Піштек освячує храм. Через декілька років у склепінні появляються тріщини, костел зачиняють. Вірні моляться надворі у наметі або в захристії.
1869 – ремонт храму.
1873 – зведено нову плебанію.
1885 – настоятель о. Яків Новаковський обслуговував понад 8 тис. вірних з міста та чотирьох десятків сіл.
З 1893 – ведуться розмови про будівництво нової святині.
1903-1944 – настоятель о. Ян Чирек мав від 7 до 10 тис. парафіян, понад два десятки населених пунктів. Парафія мала філіальні святині у місті (костел Святого Духа, каплиця св. Йоана Непомуки фундації о. Я. Новаковського) та в селах: Бербеки (1903), Дальнич (1902), Мазярня (1903), Обидів (1882), Підрудне (1904), Руда (1905), Ружанка (1905), Турки (1925), Ягідня (1910) та Ясениця.
1908 – старий костел розібрали через недоліки у будівництві (незважаючи на ремонти у 1869 і 1874 рр.)
Серпень 1910-1914 – будівництво нового неоготичного храму за проектом Теодора Тальовського на зразок костелу св. Єлизавети у Львові (проект був розроблений ще у 1901 р.). Це тринефна базиліка, хрестоподібна у плані, з п’ятигранними крилами трансепту і вівтарної частини, до якої примикають дві захристії. Спереду дуже висока вежа, накрита гострим дахом з чотирма гостроконечними декоративними баштами. Фасад багато прикрашений неоготичними деталями: стрілчастими арковими порталами, масверками, розетами, вимпергами, фризовими рельєфами, блендами („сліпими вікнами”) та гзимсами. Будівельними роботами керував львівський архітектор Ян Новорит та Вінцентій Беднарський з Радомишля. Парафіяни допомагали коштами та працею. На фасаді розміщено монументальну скульптуру Христа львівського скульптора Ришарда Пліхаля, яку завершив Франциск Ясковський.
14.05.1911 – єпископ Владислав Бандурський освятив камінь під будівництво храму.
1914-1918 – I світова війна призупинила завершальні роботи.
1915 – росіяни вивезли місцевого священика до Києва та забрали дзвони.
Липень-серпень 1915 – будівлю пошкоджено, знищено плебанію та господарські будинки біля храму.
1916 – дзвони конфіскує австрійська армія, залишаючи лише найменший – 20-кілограмовий дзвін.
22.12.1921 – костел оздоблюють вітражами з краківської майстерні Желенського.
1928-1930 – вівтар та амвон вирізьбив Ян Войтович з Перемишлян за проектом Яна Рарогевича.
16.05.1929 – архієпископ Болеслав Твардовський освячує святиню, відремонтовану після І світової війни.
1939-1945 – у період ІІ світової війни костел не постраждав.
1944 – настоятель о. Ян Чирек та вікарії з частиною костельного майна виїхали до Польщі.
1947-1989 – зачинений і спустошений (спалено вежу, розібрано дах, вибито вітражі та вікна, всередині все знищено, окрім головного вівтаря та амвону). У цей період храм використовують як зерносховище, меблевий склад, пункт заправки сифонів.
1969 – згоріла вежа.
18.11.1989 – костел повернули місцевій спільноті римо-католиків. Євхаристію звершив та освятив храм о. Рафал Керницький, єпископ-помічник Львівської Архідієцезії. Через нестачу священиків Св. Месу в парафії служили лише у четвер, п’ятницю та неділю.
26.12.1989 – вперше після освячення, храм відвідує архієпископ Мар’ян Яворський, шанувальник образу Господа Ісуса з Милятину.
8.04.1990 – перша Вербна Неділя, в Євхаристії бере участь 29 осіб.
1992-2009 – настоятелем парафії о. Владислав Дерунов.
1992 – відбудовано спалену вежу та зроблено дах.
1995 – при храмі вже постійно перебуває священик.
14.09.1995 – відпустова урочистість Воздвиження Всечесного Хреста. Св. Месу звершують: архієпископ Мар’ян Яворський, єпископ Рафал Керницький та о. Мечислав Мокшицький, майбутній львівський митрополит. До храму перенесено та урочисто інтронізовано стару копію чудотворного образу Господа Ісуса Милятинського, яка походила з львівського кафедрального храму, а з 1993 р. знаходилася у цвинтарній каплиці в с. Стрептів, неподалік Кам’янки.
1996 – храм поштукатурено всередині.
14.06.1996 – костел офіційно оголошений санктуарієм Господа Ісуса Вмираючого з Милятина.
14.09.1997 – архієпископ Мар’ян Яворський коронує образ коронами, які благословив та посвятив Святіший Отець Йоан Павло ІІ в Кросно (Польща), під час канонізації бл. Йоана з Дуклі у 1997 р.
Червень 2001 – св. Йоан Павло ІІ, перебуваючи у Львові, благословить образ. Під час Св. Меси у жертовних дарах неповносправні діти принесли Святішому Отцеві копію образу Вмираючого Господа Ісуса з Милятина, як дар парафії та подяку за відновлений культ.
2006 – помальовано стіни храму у 5-ту річницю перебування св. Йоана Павла ІІ на Україні та у ювілей 80-річчя львівського митрополита Мар’яна Яворського, як вираз вдячності за духовну і матеріальну підтримку. Спільнота вірних звернулася до місцевої влади з проханням назвати вулицю, на якій знаходиться санктуарій, на честь Йоана Павла ІІ.
14.09.2009 – урочисте святкування 20-річчя повернення храму та його відбудови, а також 100-річчя його існування у 25-у річницю єпископської консекрації Кардинала Мар’яна Яворського.
2009-2011 – адміністратором парафії призначений о. Адам Безак з Тарновської дієцезії (Польща).
2011 – адміністратор о. Віктор Стахув.


Історія чудотворного образу Вмираючого Господа Ісуса

XVII ст. – невідомий італійський автор малює олійними фарбами на грубому полотні розміром 56x73 см образ Ісуса на хресті. Фон образу ясніший, а постать розіп’ятого Христа темніша. Голова Ісуса зі звисаючим волоссям, яка опирається на праве плече, майже паралельна до горизонтальної балки хреста. Обличчя повернуте так, начебто Ісус дивиться на людей з великим болем, на голові – терновий вінець, а на лівому плечі біля шиї видно глибоку рану, яка залишилась від хреста. Чудотворний образ, як і його копії, часто прикрашають золотими і срібними коронами, коштовними окладами та вотами.
1700 – з Риму на Русь привозить його о. Юзеф Моцарський, провінціал домініканців, і дарує своїй родичці Йоанні Кшешовській з нагоди її шлюбу з полковником коронних військ Поплавським. Образ передавався з покоління на покоління і врешті опинився в домі Антонія Собєщанського, летичівського чесника.
1734 – Антоній Собєщанський та його дружина Магдалена Кухарська прибули до Нового Ставу, привозячи з собою образ.
1745 – син Антонія і Магдалени, Ян Непомук, важко захворів і Магдалена, покладаючи велику надію на Боже Милосердя, попросила, щоб чоловік поклав образ до колиски вмираючого сина. Ян був відразу ж зцілений, а старий образ якусь мить виглядав як новий. Після цієї події образ перенесли до придворної каплиці для загального вшанування. З вдячності за отриману ласку батьки прикрасили образ срібною короною і серцем.
Перед образом часто молилися миряни і духовенство обох католицьких обрядів, отримуючи багато різних благодатей, зокрема зцілень. З образом були пов’язані такі незвичайні явища, як краплі крові, які стікали з лівої руки Ісуса, чи світлі промені. Настоятель з Кам’янки Струмилової о. Єнджей Гізицький повідомив про це львівського архієпископа Миколая Вижицького, який призначив спеціальну комісію, щоб вислухати вірних та дослідити чудеса.
10.07.1747 – архієпископ Миколай Ігнатій Вижицький, львівський митрополит, на основі висновків інквізиційної комісії, видав декрет, яким оголосив образ в Новому Ставі благодатним і наказав перенести його до кармелітського храму в Новому Милятині.
14.08.1747 – образ з Нового Ставу, напередодні свята Успіння Пресвятої Діви Марії урочисто перенесли до храму Кармелітів Босих в Милятині і розмістили у великому вівтарі. З того часу його називають Милятинським, а за його посередництвом вірні отримали багато благодатей і чудес, особливо чисельними були зцілення.
1754 – скликано чергову комісію, яка мала дослідити чудеса та вислухати людей, що отримали ласки завдяки образу Вмираючого Господа Ісуса з Милятина.
15.01.1755 – архієпископ М. Вижицький видає нове рішення, яким визнає і оголошує образ чудотворним.
1758 – видано книгу, в якій описувалися чудеса і благодаті, отримані після молитви перед образом Господа Ісуса Милятинського.
1771- 1791 – для чисельних паломників, які прибували з усіх сторін, в Милятині збудували новий бароковий храм (фундатор – Францішек Глоговський), хрестоподібний у плані, з куполом, розміщений на узгір’ї, завдяки чому його було видно здалека. Санктуарієм надалі опікувалися кармеліти.
1788 – після того, як імператор Йосиф ІІ ліквідував Орден Кармелітів у Милятині, санктуарій перейшов до дієцезіальних священиків, а храм став парафіяльним.
1840-1849; 1851-1852 – санктуарієм опікуються єзуїти.
1906 – митрополит львівський архієпископ Йосиф Більчевський віддав санктуарій під опіку Згромадження Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля, які виконували свої обов’язки впродовж 40 років. Вони також зробили капітальний ремонт храму.
1914-1918 – у міжвоєнний період санктуарій відіграв велику роль у відродженні релігійності
Львівської Архідієцезії. Його відвідували натовпи паломників, а відпустів було аж 12 впродовж року. Силою наданого привілею Папи Григорія XVI від 16.11.1841 р. цілковитий відпуст можна було отримати у дні особливого вшанування образу Милятинського Господа Ісуса: 3 травня – знайдення Хреста, урочистість Зелених Свят, 29 червня – св. Апостолів Петра і Павла, 15 серпня – Успіння Пресвятої Діви Марії, 8 вересня – Народження Пресвятої Діви Марії, 7 жовтня – Матері Божої св. Розарію. З огляду на греко-католиків ці урочистості святкували двічі, як за григоріанським, так і за юліанським календарем. Греко-католики відносилися до Милятинського образу з величезною шаною.
Найважливішою урочистістю року був відпуст 14 вересня – Воздвиження Всечесного Хреста. Напередодні до санктуарію сходилися піші паломництва з хоругвами, хрестами і феретронами, частина вірних приїжджала також кіньми і на возах. Найбільші паломництва прибували до Милятина зі Львова, Кам’янки Струмилової, Желехова (Великосілок).
1920 – під час польсько-більшовицької війни, побоюючись профанації, образ вивезли до Львова, де його прийняли як „біженця”.
1939-1945 – під час ІІ світової війни образ спочатку закопали в господарстві Вардинських, а згодом о. Людвік Сєнько привіз його до Митрополичої курії у Львові.
1946 – Отці Місіонери були вимушені покинути Милятин. Чудотворний образ Вмираючого Господа Ісуса вони взяли с собою до Кракова, де він довший час знаходився в каплиці Згромадження.
1976 – образ виставлено до публічного культу в спеціальній бічній каплиці храму св. Вікентія де Поля в Кракові, де кожної п’ятниці відбуваються богослужіння перед чудотворним образом Милятинського Господа Ісуса. До цього місця прибувають також чисельні паломництва.
Санктуарій в Милятині після ІІ світової війни зачинено, а приміщення використовувалося як склад книжок, продуктів, а згодом як електростанція. На початку 90-х років храм передали Українській Автокефальній Православній Церкві.
14.09.1993 – інтронізація копії чудотворного образу Милятинського Ісуса у цвинтарній каплиці в с. Стрептів, яке знаходиться 9 км від Милятина і 7 км від Нового Ставу. Євхаристію з нагоди милятинського відпусту звершив львівський єпископ Рафал Керницький.
1996 – образ перенесено до римсько-католицького храму у Кам’янці-Бузькій.

Джерела:
Modlitewnik Milatyński, opr. Józef Marecki OFMCap., Kamionka Buska 1999.
G. Rąkowski, Ziemia lwowska, Pruszków: Oficyna Wydawnicza „Rewasz”, 2007
М. Бучек, І. Седельник, Львівська Архідієцезія латинського обряду Ілюстрована розповідь т. 1, Львів 2004.
http://www.cracovia-leopolis.pl/index.php?pokaz=rozmowy&id=1885
http://www.castles.com.ua/kamiankabu.html
http://www.cracovia-leopolis.pl/